Притча: яка церква спасительна. Урок монастирського старця

Фото: pravoslavie.ru

– Отче, запитують нас часто люди ось про що: «Стільки церков навколо на землі нашій грішній, але яка ж з них спасительна?»

Після хвилинного роздуму старець сказав:

– Ідіть і принесіть дров до келії моєї, та побільше.

Через деякий час кожен з послушників приніс стільки полін, скільки забрати зміг. Почало сутеніти. Постукали до старця послушники в келію, вийшов він і побачив великий стіс дрів.

– Розкладіть багаття, – мовив старець.

Настала ніч, але темрява не огорнула тих, хто стояв, бо зайнялося полум'я велике. Сіли послушники поруч, чекають в мовчанні – що наставник буде далі робити?

А преподобний і каже одному з них:

– Візьми поліно з багаття і відкинь його в бік.

Виконав послушник, взяв палаюче поліно і відкинув його в бік. Впало воно додолу і поступово згасло, лежить і не світить більше.

А багаття горить, світить людям... Пройшло трохи часу. Знову преподобний говорить послушникам:

– Вийміть поліно з багаття і відкиньте його в бік.

Знову виконали вони прохання – взяв один з послушників палаюче поліно з багаття і відкинув його в бік, як і раніше. Впало воно додолу і також згасло. Багаття менше стало, але все горить і світить.

Так повторювалося кілька разів. А тим часом наближався світанок.

І ось, спираючись на посох, піднявся старець і, вказавши послушникам на згаслі розкидані навколо поліна, мовив:

– Перед вами ті церкви, що відкололися від правдивої Христової Церкви. Про них ви і запитували. Як вогонь залишив ці поліна, так і благодать Божа залишила ці церкви.

Після повернувся він до багаття і додав:

– А це Свята Соборна Апостольська Церква. Мале стало багаття, та все ж горить і світить.

Тут зійшло сонце, освітило все навколо, преподобний додав:

– Ось так же до кінця віку цього буде стояти і Свята Соборна Апостольська Церква, зберігаючи в повноті і незмінності вчення і таїнства, доки Христос не прийде у славі Своїй судити живих і мертвих.

Читайте також

Постна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта

Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.

Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода

Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.

Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки

Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.

Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років

За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.

Чому Торжество Православ'я – це свято художників

У Британському музеї зберігається невелика ікона – тридцять сім сантиметрів заввишки. Саме з неї варто почати розмову про те, що сталося в березні 843 року.

Похований заживо: як ігумен Афанасій переграв королів та єзуїтів

Його вбивали тричі – відлучали від сану, закували в колодки, розстрілювали. Відновлюємо хроніку подвигу святого за документами.