Притча: про те, як біс ченця спокушав. Що потрібно робити після падіння

Фото: radiologos.ru

А впасти в цей гріх ченцеві – все одно, що знищити всі свої попередні труди. Біс прийшов до занепалого і сказав йому, що він тепер відпав від Бога і став рабом гріха і диявола.

– Ти тепер мій, – говорив біс.

– Нічого подібного, я – раб Божий.

– Та як же ти можеш бути Божим, коли впав у мерзенний гріх? Ти жахливий грішник.

– Ну що ж, що грішник? Я – Божий, а тебе знати не хочу.

– Та ти ж упав?

– А тобі яке діло?

– Куди ж ти підеш? – розгублено запитував демон.

– У монастир, звичайно.

– Хіба місце тобі в монастирі після такої жахливої справи? Твоє місце тепер в миру. Так до кого ж ти йдеш?

– До духівника на сповідь.

Що ж сказав цьому ченцеві духівник?

– Всі свої колишні труди, брат, знищив ти своїм падінням. Встань і почни спочатку.

А вночі ігумену того монастиря з'явився Господь Ісус Христос. Він тримав за руку ченця.

– Чи впізнаєш ти, хто це? – запитав Господь ігумена.

– Впізнаю, Господи, це монах з мого стада, але тільки занепалий.

– Знай же й те, що цей монах, не піддавшись наклепам бісівським, який схиляв його до зневіри і відчаю, в самому падінні своєму осоромив біса, і Я виправдав його.

Читайте також

«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння

Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .

Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою

Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.

Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта

Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.

Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода

Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.

Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки

Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.

Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років

За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.