Притча: абсолютна віра
Селяни молилися кожен день, але Бог не посилав дощу. Фото: agroreview.com
Стояло посушливе літо, і селяни, жителі невеликого селища, були стурбовані тим, що буде з їх урожаєм. Одного недільного день після літургії вони звернулися до свого священика за порадою.
– Отче, ми повинні щось робити, або ми втратимо врожай!
– Все, що від вас вимагається, – це молитися з абсолютною вірою. Молитва без віри – це не молитва. Вона повинна виходити з серця, – відповів священик.
Наступного тижня селяни збиралися двічі на день і молилися, щоб Бог послав їм дощ. У неділю вони прийшли до священика.
– Нічого не виходить, батюшка! Ми кожен день збираємося разом і молимося, а дощу все немає і немає.
– Ви дійсно молитеся з вірою? – запитав їх священик.
Вони почали запевняти його, що це так. Але священик заперечив:
– Я знаю, ви молитеся без віри, тому що жоден з вас, йдучи сюди, не прихопив з собою парасольку!
Читайте також
«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .
Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою
Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.
Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років
За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.