Притча: про довіру святим
Фото: gazeta.a42.ru
Коли я жив з бабусею і мамою, у нас в квартирі завелися миші. Вони полками бігали, і ми не знали, як від них звільнитися. Мишоловки ми не хотіли ставити, тому що нам було шкода мишей.
Я згадав, що у требнику є напучування одного зі святих диким звірам. Там починається зі левів, тигрів і закінчується клопами. І я вирішив спробувати. Сів на ліжко перед каміном, надів епітрахіль, взяв книгу і сказав цьому святому:
– Я анітрохи не вірю, що з цього щось вийде, але раз ти це написав, ти, значить, вірив. Я твої слова скажу, може, миша повірить, а ти молися про те, щоб це вийшло.
Я сів. Вийшла миша. Я її перехрестив:
– Сиди і слухай! – і прочитав молитву.
Коли я скінчив, перехрестив її знову:
– Тепер іди і скажи іншим.
І після цього жодної миші у нас не було!
Читайте також
«Пікасо́»: втрата друга та подолання спокуси
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 20
Фільм «Капітан Фантастік»: чи правильно ми виховуємо дітей
У цьому фільмі ставляться непрості питання про виховання дітей: кого ми з них робимо, до чого їх готуємо? А ще про вміння визнавати помилки та робити вибір.
Притча: Візит до багатого колекціонера
Коротка притча про важливість правильно розставлених акцентів.
Новомученики XX століття: священномученик Олександр Харківський
Він прийняв священний сан досить пізно, у 49 років, а його святительське служіння проходило у непрості 1930-ті роки. Але всього цього могло й не бути...