Притча: про необхідність невпинної подяки Господу

Фото: pravmir.ru

І ось в одну ніч прийшли злодії і вкрали все його майно. Арефа від великого горя про своє золото хотів себе погубити, звів підозри на невинних і багатьох неправедно мучив. Ми всі молили його припинити розшуки, але він і слухати не хотів. І блаженні старці втішали його, кажучи: «Брате! поклади на Господа печаль свою – і Він тебе підтримає». Він же дошкуляв всім жорстокими словами. Через кілька днів він впав у жорстоку недугу і вже був при кінці, а й тут не припинив ремствування і хули. Але Господь, який всіх хоче спасти, показав йому пришестя ангелів і полки бісів. І він почав волати:

– Господи помилуй! Господи, згрішив я! Все це Твоє, і я не скаржуся.

Звільнившись від хвороби, він розповів нам, яке було йому бачення:

- Прийшли, говорив він, Ангели, прийшли також і біси. І почали вони змагатися про вкрадене золото. І сказали біси: «Він не похвалив, а похулив і тепер наш і нам відданий». Ангели ж говорили мені: «О, окаянна людина! Якби ти дякував за це Бога, то зараховано б тобі, як Іову. Велика справа перед Богом, якщо хто творить милостиню; але той віддає по своїй волі. Якщо ж хто за взяте насильно дякує Богові, це більш милостині». І ось, коли Ангели сказали мені це, я почав кричати: «Господи, згрішив я! Це все Твоє, і я не скаржуся». І зараз же біси зникли. Ангели ж почали радіти і вписали в милостиню зникле золото.

Ми прославили Бога, що дав нам знати про це. Блаженні ж старці, розсудивши про все, сказали:

– Воістину, гідно і праведно при всякому разі дякувати Богові.

І ми бачили, як Арефа, який одужав, завжди славив і хвалив Бога, і дивувалися зміні його розуму і вдачі. Той, якого раніше ніхто не міг відвернути від хули, тепер постійно кричав з Іовом: «Господь дав. Господь і взяв; нехай буде ім'я Господнє благословенне» (Іов. 1:21).

Читайте також