Притча: про наміри і справи. Про напоумлення недбайливого ченця

Фото: optina-pustin.ru

Він говорив їй:

– Мати! Відпусти мене, бо я хочу спасти свою душу.

Мати, не маючи можливості утримати його, відпустила. Він же, прийшовши в пустелю, жив в недбальстві всі свої дні.

Тим часом мати його померла. Після деякого часу і сам він став хворий, прийшов у самозабуття і, захоплений на суд Божий, знайшов тут мати свою в числі засуджених. Вона, побачивши його, здивувалася і сказала:

– Що це значить, син? І ти прийшов на це місце засуджених! Де ж слова твої, які ти повторював мені завжди: «Хочу спасти свою душу».

Засоромився він, почувши це, – стояв, не маючи, що відповідати. І ось пролунав голос, що звелів повернути його, а взяти іншого брата з гуртожительного монастиря.

Повернувшись в себе, він повідав присутнім все, що бачив і що чув. На підтвердження слів своїх він просив, щоб хто-небудь сходив в чернецький монастир і подивився, чи помер той брат, про призов якого він чув. Посланий дізнався, що це так.

Побачивший видіння, одужавши, закрив себе в затворі, перебував там безвихідно, думаючи про спасіння своєму, приносячи покаяння і оплакуючи свою стару поведінку в стані нехтування. Розчулення і слізне покаяння досягли в ньому найбільшого розвитку. Багато вмовляли його трохи послабити себе, щоб не піддатися будь-якому пошкодження від безперестанного плачу; але він не погоджувався на це, – говорив:

– Якщо я не міг винести викриття матері моєї, то як винесу викриття і муки в день суду, в присутності Христа і Його ангелів.

Читайте також