Карантин і традиції: як православним ставитися до кремації
Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). Фото: pravlife.org
Поки урядовці вносять зміни у правила поховання у зв'язку з епідемією, нас турбує інше питання – як православному ставитися до кремації? Чи по-християнськи спалювати тіла померлих? На це запитання «КП в Україні» відповів керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич).
– У сучасному світі процедура кремації тіл покійних стає альтернативою похованню. Це пов'язано з низкою факторів: фінансовими можливостями сім'ї покійного, відсутністю кладовища поблизу, зручністю щодо подальшого догляду за могилою та іншими причинами.
Здавалося б, чи не все одно, як хоронити людину? Але справа в тому, що у християн особливе ставлення до тіла людини. Згідно з православним віровченням, людина складається з тіла, душі і духу, які і складають її цілісну природу.
Тіло для християнина – це не інструмент, не якийсь заводний механізм, не оболонка, а храм Божий. Під час земного життя воно освячене в таїнствах Хрещення, Миропомазання, Євхаристії. Тому й після смерті християни дбайливо ставляться до тіла померлого, воно не просто ховається, а чекає дня Воскресіння всіх померлих.
Віддання тіла землі – правильніше з точки зору православного вчення, поховання насичене біблійною символікою, і це втішає скорботних близьких. Поховання в землю – найвірніший спосіб розпорядження тілом померлого. Таким чином, ми символічно підтверджуємо свою віру у воскресіння мертвих, яку проповідував Христос.
Але якщо раптом обставини складаються так, що можливості поховати на кладовищі немає, то можна вдатися до кремації. Господь може відновити прах дрібних молекул. Адже він створив наш світ із порожнечі. Кремація сама по собі не є гріхом, але вона може бути у гріх, якщо такий вибір зроблено через протиріччя з релігією.
Вірянам, безумовно, потрібно шукати можливості для традиційного поховання, але якщо це все ж неможливо, то при похованні необхідно наполягати на тому, щоб кремації передувало відспівування, а не навпаки. Інакше текст похоронних молитвослів'їв втрачає свій сенс. Так само, згідно з вченням Церкви, прах покійного все одно повинен бути похований у землю.
Читайте також
Етнофілетизм: єресь 1872 року та сучасні парадокси Фанара
Півтора століття тому в Константинополі засудили церковний націоналізм. Сьогодні цей історичний документ змушує по-новому поглянути на політику тих, хто його створював.
Флорівський монастир у Києві: як обитель пережила виклики століть
Важкі монастирські двері зачиняються – і гуркіт Подолу зникає. За кам'яною аркою – 460 років безперервного життя обителі, яку не взяли ні вогонь, ні радянська влада.
Червоний терор в Україні: як більшовики грабували і осквернювали храми
За сухими протоколами ГубНК про «лом срібла» приховано систему свідомого блюзнірства. Вивчимо документальну хроніку 1919–22 років.
Святі врата: єдиний свідок, якому не ставлять запитань
Все навколо горіло, але цей надбрамний храм вистояв. Чому — не знає ніхто.
Речовий доказ №2: про що свідчить шматок льону з Ов'єдо
Плат 84 на 53 сантиметри з хаотичними, несиметричними плямами. Жоден експерт, який взявся за цей шматок льону, не зміг пояснити їх інакше, ніж підлинністю Євангелія.
Притвор: книга покаяння, яку ми розучилися читати
Ми проходимо через нього не зупиняючись. А він був побудований саме для того, щоб ми зупинилися і замислилися про головне.