Карантин і традиції: як православним ставитися до кремації
Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). Фото: pravlife.org
Поки урядовці вносять зміни у правила поховання у зв'язку з епідемією, нас турбує інше питання – як православному ставитися до кремації? Чи по-християнськи спалювати тіла померлих? На це запитання «КП в Україні» відповів керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич).
– У сучасному світі процедура кремації тіл покійних стає альтернативою похованню. Це пов'язано з низкою факторів: фінансовими можливостями сім'ї покійного, відсутністю кладовища поблизу, зручністю щодо подальшого догляду за могилою та іншими причинами.
Здавалося б, чи не все одно, як хоронити людину? Але справа в тому, що у християн особливе ставлення до тіла людини. Згідно з православним віровченням, людина складається з тіла, душі і духу, які і складають її цілісну природу.
Тіло для християнина – це не інструмент, не якийсь заводний механізм, не оболонка, а храм Божий. Під час земного життя воно освячене в таїнствах Хрещення, Миропомазання, Євхаристії. Тому й після смерті християни дбайливо ставляться до тіла померлого, воно не просто ховається, а чекає дня Воскресіння всіх померлих.
Віддання тіла землі – правильніше з точки зору православного вчення, поховання насичене біблійною символікою, і це втішає скорботних близьких. Поховання в землю – найвірніший спосіб розпорядження тілом померлого. Таким чином, ми символічно підтверджуємо свою віру у воскресіння мертвих, яку проповідував Христос.
Але якщо раптом обставини складаються так, що можливості поховати на кладовищі немає, то можна вдатися до кремації. Господь може відновити прах дрібних молекул. Адже він створив наш світ із порожнечі. Кремація сама по собі не є гріхом, але вона може бути у гріх, якщо такий вибір зроблено через протиріччя з релігією.
Вірянам, безумовно, потрібно шукати можливості для традиційного поховання, але якщо це все ж неможливо, то при похованні необхідно наполягати на тому, щоб кремації передувало відспівування, а не навпаки. Інакше текст похоронних молитвослів'їв втрачає свій сенс. Так само, згідно з вченням Церкви, прах покійного все одно повинен бути похований у землю.
Читайте також
«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .
Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою
Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.
Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років
За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.