Карантин і традиції: як православним ставитися до кремації
Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). Фото: pravlife.org
Поки урядовці вносять зміни у правила поховання у зв'язку з епідемією, нас турбує інше питання – як православному ставитися до кремації? Чи по-християнськи спалювати тіла померлих? На це запитання «КП в Україні» відповів керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич).
– У сучасному світі процедура кремації тіл покійних стає альтернативою похованню. Це пов'язано з низкою факторів: фінансовими можливостями сім'ї покійного, відсутністю кладовища поблизу, зручністю щодо подальшого догляду за могилою та іншими причинами.
Здавалося б, чи не все одно, як хоронити людину? Але справа в тому, що у християн особливе ставлення до тіла людини. Згідно з православним віровченням, людина складається з тіла, душі і духу, які і складають її цілісну природу.
Тіло для християнина – це не інструмент, не якийсь заводний механізм, не оболонка, а храм Божий. Під час земного життя воно освячене в таїнствах Хрещення, Миропомазання, Євхаристії. Тому й після смерті християни дбайливо ставляться до тіла померлого, воно не просто ховається, а чекає дня Воскресіння всіх померлих.
Віддання тіла землі – правильніше з точки зору православного вчення, поховання насичене біблійною символікою, і це втішає скорботних близьких. Поховання в землю – найвірніший спосіб розпорядження тілом померлого. Таким чином, ми символічно підтверджуємо свою віру у воскресіння мертвих, яку проповідував Христос.
Але якщо раптом обставини складаються так, що можливості поховати на кладовищі немає, то можна вдатися до кремації. Господь може відновити прах дрібних молекул. Адже він створив наш світ із порожнечі. Кремація сама по собі не є гріхом, але вона може бути у гріх, якщо такий вибір зроблено через протиріччя з релігією.
Вірянам, безумовно, потрібно шукати можливості для традиційного поховання, але якщо це все ж неможливо, то при похованні необхідно наполягати на тому, щоб кремації передувало відспівування, а не навпаки. Інакше текст похоронних молитвослів'їв втрачає свій сенс. Так само, згідно з вченням Церкви, прах покійного все одно повинен бути похований у землю.
Читайте також
Чому Торжество Православ'я – це свято художників
У Британському музеї зберігається невелика ікона – тридцять сім сантиметрів заввишки. Саме з неї варто почати розмову про те, що сталося в березні 843 року.
Похований заживо: як ігумен Афанасій переграв королів та єзуїтів
Його вбивали тричі – відлучали від сану, закували в колодки, розстрілювали. Відновлюємо хроніку подвигу святого за документами.
Розповіді про давню Церкву: стан духовенства в перші століття
Джерела цього часу змальовують досить неоднозначну картину стану кліру. Щоб її собі уявити, розберемо три аспекти: освіта, моральність і забезпечення.
Математика вузла: чому вервиця залишається безшумною зброєю
Предмет, який обиватель сприймає як прикрасу, монах отримує під час пострига як духовний меч. Що ховається в дев'яти переплетеннях одного вузла?
Срібні підсвічники: як милосердя стає ціною спасіння душі
Ми часто сприймаємо прощення як легкий жест. Але сцена з роману Віктора Гюго відкриває іншу правду: за свободу іншого завжди доводиться платити своїм сріблом.
Братства: мережева структура проти імперії
У 1596 році православ'я в Україні оголосили «мертвим». Але поки еліти йшли до костелів, прості міщани створили структуру, яка переграла імперію та єзуїтів.