Смерть – відкриття душею свого безсмертя

Ангел смерті. Евелін Де Морган, 1881 рік. Фото: wikipedia.org

Чи тільки смерть грішників люта?

Нерідко мені зустрічаються публікації про те, як тяжко вмирали грішники, як вони мучилися перед смертю та страждали. Цим їхня смерть відрізнялася від блаженної та мирної кончини праведників. Але це чергова омана. І праведники, і грішники помирають по-різному. Серед тих та інших ви знайдете безліч прикладів як відносно легкої та безболісної, так і жахливої смерті. Тяжко вмирали також дуже багато святих, від давнини й до наших днів. Наприклад, остання хвороба святителя Нектарія Егінського та Паїсія Афонського була дуже болісною.

Останнє випробування преподобної Синклітикії Олександрійської

Вісімнадцятого січня Церква відзначає день пам'яті преподобної Синклітикії Олександрійської. Коли стариці було вже за вісімдесят, у неї захворів зуб, через нього загнили ясна, а потім гниття охопило всю щелепу. Протягом сорока днів прогнила вся кістка, а ще через два місяці в ній утворилася страшна дірка, навколо якої все почорніло, а в рані завелися черви. Від тіла святої почав виходити такий сморід, що до матінки Синклітикії неможливо було підійти. Сестри, які їй допомагали, запалювали безліч ладану, аби хоч якось до неї наблизитися.

Чому нам неприємно бачити хворих та вмираючих

Чому нам так неприємно дивитися на нищих, хворих та вмираючих людей? Тому що мимоволі ми бачимо в них самих себе і боїмося стати такими самими. Взагалі страх перед хворобами, болями, стражданнями – це те, що переслідує нас все життя і врешті-решт нас наздоганяє. Ми з жахом підходимо до останніх днів свого життя, розуміючи, що саме вмирання – це насамперед важка і болісна праця.

Тому наша сьогоднішня розмова про те, як подолати страх. І це будуть не прості і, як правило, марні моральні напучення, до яких ми всі давно звикли. Те, про що я писатиму, належить не мені, а старцеві Симону Безкровному. Це живий досвід святої людини, а не просто вичитана з книжок премудрість. Те, чого вчить цей старець, зізнаюся чесно, для мене є дуже складним матеріалом в плані практичного застосування. Але я сподіваюся, що серед моїх читачів є й більш старанні та талановиті учні, які зможуть засвоїти сказане старцем.

Що робити з болем?

Допоки в розумі зберігаються думки про хворобу та біль, зберігаються й муки. Подібні помисли перетворюють життя на пекло. Якщо ж хочеш покінчити з душевними муками та тілесними стражданнями, прагни раз і назавжди позбутися цих думок. Це дурні звички розуму чіплятися за світ. А наше тіло також є частиною цього світу. Лише позбувшись подібних прив'язань за допомогою наполегливої і настійливої молитви ми прийдемо до перших проблисків розуміння істинної природи духу та його свободи у Христі.

Я не розумію, як це може допомогти позбутися фізичного болю.

Біль нікуди не піде, але прив'язаність до болю і чіпляння до нього нашого розуму зовсім зникне.

Але яким чином?

Необхідно кожне явище нашого життя перетворювати молитвою на благодатне покаяння і потім утвердити серце у святому спогляданні свободи Христової. Відкидання однієї дурної думки – це один крок до свободи. Зречення від усіх думок – цілковита свобода.

Помисли – це кулі зла, які нас нищать. Від них захистити може лише Божественна благодать, яка дарується за постійність у молитві.

Так звершується наше спасіння, так відбувається священне поєднання нашого духу з Христом Спасителем, якщо ми правильно і рішуче взялися за досягнення неосудження…

А до чого тут біль? Який зв'язок між неосудженням та фізичними стражданнями?

Виходячи з принципу неосудження, ми припиняємо всілякі спроби розуму відволіктися увагою від Христа на роздуми про інших людей або бентежливі обставини життя, зокрема й які стосуються наших хвороб. Лише одна дурна думка – і все покривається мороком. Нашою увагою має володіти лише один Господь, тому в духовному житті треба навчитися жити, не відводячи розум від Нього ні на мить. Хочеш жити любов'ю – не осуди жодної людини, жодної речі…

Які ознаки того, що наші вчинки є правильними?

Якщо в душі є зречення від світу, смирення, любов до Бога і співчуття до людей – це є дії благодаті, яка ясно вказує нам, що ми на правильному шляху.

Болісне вмирання та мученицькі вінці

Сестри просили дозволу у святої Синклітикії помазати її хворі місця єлеєм, але вона не хотіла. Вони послали за лікарем, щоб той переконав її прийняти деякі ліки, але преподобна не погоджувалася, кажучи: «Навіщо ви перешкоджаєте мені в цій добрій боротьбі, яку я веду з ворогом? Чому ви дивитесь на явне і не бачите прихованого? Чому ви вивчаєте те, що трапилося, і не бачите того, хто зробив це?»

Свята мучениця не могла їсти і спати через нестерпний біль і нагноєння протягом десятків днів. Близько трьох місяців тривало її повільне та болісне згасання. Коли наблизився кінець цієї боротьби, преподобна Синклітикія побачила Божественне світло, переможні вінці, даровані їй від Бога за терпіння, та райське місце, куди її прийшли проводити святі ангели.

Свята розповіла про це видіння сестрам, заповідаючи їм мужньо терпіти тимчасові скорботи і не бути малодушними. Після цього преподобна Синклітикія назвала точно день і годину своєї смерті, що потім і сталося.

Що таке смерть?

Це найсильніший доказ брехливості світу. Смерть – це останнє остаточне смирення душі перед промислом Божим. Смерть – це трагічне відкриття душею свого безсмертя.

Але чому воно трагічне?

Тому, що душа часто приходить до цього відкриття надто пізно, коли вже мало що можна зробити. Від самої душі залежить: боятися смерті чи радіти її приходу. Боятися - означає боятися втратити власний егоїзм та його уподобання. Радіти – означає прийняти смерть як прямий шлях набуття спасіння і набуття Святого Духа в цей вирішальний момент.

Що потрібно зробити, щоби гідно зустріти свою смерть?

Необхідно дійти здобуття абсолютної вбогості духу або чистоти серця, позбавленого всяких помислів і преображеного благодаттю. Така людина зустрічає смерть без страху.

А що потрібно практично робити у такі миті?

Слід повністю зосередитися на покаянній молитві та любові до Найсолодшого Ісуса. Розум – це той самий світ, не спирайся на нього, бо єдина опора в світі – Христос. Завдяки милості Божій ми ясно осягаємо своє з'єднання з Господом, яке здійснюється як найбільше таїнство в нетварному світлі, яке ми споглядаємо безпосередньо. Таким чином подвижник з радістю віддає свій дух в руки Господа і входить у життя вічне з усмішкою на обличчі, коли Христос вводить душу в Свої Небесні обителі. Так залишив земну юдоль монах Симеон (батько старця Симона) на Новій Фіваїді, вічна йому пам'ять!

Читайте також