Притча: в'яз і виноград

Фото: ukrsadvinprom.com

Він довго розглядав в'яз і виноградну лозу, а потім запитав:

- Брат мій у Христі, що думаєш ти про це дерево і про цю виноградну лозу?

- Думаю, що вони дуже корисні один для одного! – відповів чоловік.

- Звичайно, в'яз і лоза досить корисні і придатні один для одного. Але відомо тобі, який глибокий зміст прихований в цій користі і придатності?

- Який же сенс? – запитав чоловік.

- В'яз безплідний, – відповідав чернець, – лоза дарує плоди. Але лоза ця не зможе приносити плоди, якщо буде лежати на землі – і плоди її будуть гнилими, і сама вона згниє. Обвившись ж навколо дерева, дає лоза плоди і за себе, і за в'яз. Виходить, що не безплідний в'яз, бо без нього не було б ніяких плодів у виноградної лози! А нині, обвившись навколо в'яза, принесе лоза плоди рясні і смачні! Ось в цьому і є прихований сенс і урок усім нам, рабам Божим!

- Поясни, – здивувався чоловік, – який же урок для мене в тому, що, лежачи на землі, дає лоза плід гнилий, а обвившись навколо в'яза – рясний?

- Урок цей про бідність і багатство, – пояснив чернець. – У багатого багато багатства, але бідний він перед лицем Господа, бо багатий, багатством своїм тішимий, рідко молиться Господу. А якщо і молиться, то молитви його слабкі і Господом не почуті.

Коли ж багатий подає бідному, знаючи, що на угодна Богу милостиня свята, молить бідний Господа за багатого. І молитва його сильна, і Господь її чує. Наділяє він багатого, множачи його багатство, а той подає бідному, живлячи його.

Так і в'яз, плода не даючи, захищає виноградну лозу від полуденного сонця, а в посуху живить водою, яку в собі має.

Бо блаженний той, хто багатство своє від Господа маючи, бідних наділяє.

Читайте також

«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння

Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .

Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою

Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.

Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта

Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.

Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода

Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.

Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки

Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.

Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років

За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.