Притча: бабусин урок на все життя
Фото: elitsy.ru
Пам'ятаю, як зовсім ще дитиною вперше мила підлогу в сільській бабусиній хаті. Дуже старалася. Вимила – дошки аж сяють в променях сонця.
Покликала бабусю. Бабуся прийшла, подивилася, потім мовчки підійшла до ліжка, підняла покривало, що звисало майже до підлоги, опустилася на коліна і тихо покликала мене. Я підійшла, опустилася поруч з нею і не розуміючи заглянула під ліжко.
Там, серед пухнастих грудочок пилу і засохлих травинок, від донника, що недавно сушили, лежав мій, що загубиблений пару днів тому, носок.
- Якщо прибираєш – завжди прибирай так, щоб там, де не видно, було найчистіше! Добре? – м'яко запитала вона.
- Добре, бабуся.
З того часу пройшло багато років і сьогодні поруч зі мною вже немає бабусі. Сільський будинок покинутий... Але досі, згадуючи ті бабусині слова, я часто думаю про «темні куточки» наших душ і про «блискучі поверхні» наших життів, виставлених напоказ.
І тихим, ніжним і строгим одночасно, як ледь чутне, неземне відлуння, приходить бабусин голос...
- Добре?…
Ія Латан «Будинок в старому саду»
Читайте також
Пастух із листом від Христа до короля Франції
Влітку 1212 року тисячі прочан із палицями чекали, що море розступиться перед ними. Пізніші хроністи додали до їхньої історії кораблі, работорговців і зітхання папи.
Фасад із кісток і фасад зі світла
Антоніо Гауді сорок три роки будував храм у Барселоні, знаючи, що це будівництво – на віки.
Суд над мертвим папою
Одного разу в Римі посадили на престол тіло померлого папи й улаштували над ним суд. Звинувачення спиралося на церковне правило, яке колись урятувало його кафедру.
Обитель, збудована на зло королю
Коли в Мінську в православних залишився лише один храм, містяни вирішили збудувати ще один – і не зупинилися навіть перед королівським указом.
Молода Мати і сплячий Христос
Мікеланджело висік скульптуру Діви, яка виглядає молодшою за свого Сина, і єдиний раз у житті залишив на мармурі автограф. Жодне з цих «дивацтв» не є випадковим.
Православні книги з уніатського верстата
У XVIII столітті почаївські ченці-уніати друкували книги, за якими молилися православні та старообрядці.