Притча: Зовнішнє та внутрішнє
Жебрак. Фото: vsegda-pomnim.com
Один цар, роз'їжджаючи царством зі своїми придворними, зустрів двох старців-жебраків у подертому одязі. Він негайно зупинився, вийшов із колісниці, вклонився їм до землі й поцілував їх.
Придворні образилися таким вчинком царя, який принижує, за їхнім розумінням, царську гідність. Прямо ж висловити своє невдоволення не наважилися. Пояснити цареві непристойність його вчинку взявся його рідний брат. Цар вислухав і пообіцяв дати йому відповідь.
Місто це мало такий звичай. До громадянина, засудженого до смертної кари, напередодні надсилався герольд із сурмою і починав перед вікнами його будинку сурмити.
Цар увечері того ж дня, коли мав пояснення з братом, послав сурмача до вікон його будинку. Той, звісно, засмутився і всю ніч провів без сну.
Вранці пішов він разом зі своєю дружиною до царського палацу. Цар прийняв його у своїх внутрішніх покоях і сказав:
– Нерозумний! Ти злякався проповідника моєї волі, хоча не зробив проти мене нічого, гідного смертної кари. Як же тобі можна було вчити мене, коли я віддав перевагу жебракам – проповідникам Божим, які гучніше за всяку сурму проповідують мені про смерть і про страшне пришестя мого Владики, перед яким я без числа згрішаю? Так, нині викриваючи своє безумство, – підсумував цар, – злякався ти.
Але оскільки брат висловив своє невдоволення цареві за порадою придворних вельмож, то цар і їх не залишив без викриття. Він наказав влаштувати чотири ящики, два з них позолотити зовні, а всередину покласти смердючих кісток; інші ж обмазати смолою та сажею, всередину покласти дорогоцінне каміння.
Приготувавши це, цар покликав вельмож і, вказуючи на ящики, запитав їх:
– Які ящики кращі: визолочені чи обмазані смолою?
Вельможі вказали на перші. Цар наказав розкрити ті й інші. Справа пояснилася. Тоді цар сказав вельможам:
– Знайте ж, що треба звертати увагу на внутрішнє й сокровенне, а не на зовнішнє. Ви образилися, коли я вклонився погано вдягненим жебракам. А я бачив очима розуму, що вони чесні й шляхетні душею.
Читайте також
До святих – за попереднім записом
У печерах Лаври завжди одна температура – і при монголах, і при Хрущові. І одна й та ж святість. Але тепер до мощей пускають лише по сорок людей на день і за записом.
«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .
Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою
Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.