Притча: Три ліванські кедри
Кедри. Фото: glavcom.ua
Колись у прекрасних гаях Лівану народилися три кедри. Кедри ростуть дуже повільно, і ці три дерева провели цілі століття у роздумах про життя і смерть, про природу і людство.
Вони бачили, як на землю Лівану прибули посланці царя Соломона і як потім, у битвах з ассирійцями, земля ця омилася кров'ю. Вони бачили лицем в лице заклятих ворогів: Єзавель і пророка Іллю. При них був винайдений алфавіт; вони дивувалися, дивлячись, як повз проходять каравани, навантажені барвистими тканинами.
І одного прекрасного дня кедри вирішили поговорити про майбутнє.
– Після всього, що мені довелося побачити, – сказав перший, – я хотів би перетворитися на трон, на якому сидітиме наймогутніший цар на землі.
– А я хотів би стати частиною чогось такого, що на віки вічні перетворить Зло на Добро, – сказав другий.
– А що до мене, – сказав третій, – то я бажав би, щоб люди, дивлячись на мене, щоразу згадували про Бога.
Минули роки, і ось, зрештою, у лісі з'явилися дроворуби. Вони зрубали кедри та розпиляли.
У кожного кедра було своє заповітне бажання, але реальність ніколи не питає, про що ми мріємо. Перший кедр став хлівом, а з залишків його деревини спорудили ясла. З другого дерева зробили грубий сільський стіл, який пізніше продали торговцю меблями.
Колоди від третього дерева продати не вдалося. Їх розпиляли на дошки й залишили зберігатися на складі у великому місті.
Гірко нарікали три кедри: «Наша деревина була така гарна! Але ніхто не знайшов їй гідного застосування».
Час минав, і ось одного разу, зоряної ночі, якась подружня пара, що не знайшла собі притулку, вирішила переночувати в хліві, побудованому з деревини першого кедра. Дружина була при надії. Тієї ночі вона народила сина й поклала його в ясла, на м'яке сіно.
І тієї ж миті перший кедр зрозумів, що мрія його збулася: він послужив опорою найвеличнішому Царю Землі.
Кілька років потому в одному скромному сільському будинку люди сіли за стіл, зроблений з деревини другого кедра. Перш ніж вони взялися за їжу, один із них вимовив кілька слів над хлібом і вином, що стояли на столі.
І тут другий кедр зрозумів, що в цю саму мить він став опорою не тільки чаші з вином і тарілці з хлібом, а й союзу між Людиною і Божеством.
Наступного дня з двох дощок третього дерева сколотили хрест. Через кілька годин привели зранену людину й прибили її до хреста цвяхами. Третій кедр зжахнувся й почав проклинати свою жорстоку долю.
Але не минуло й трьох днів, як він зрозумів уготовану йому долю: людина, яка висіла на хресті, стала Світочем Світу. Хрест, збитий з деревини цього кедра, перетворився зі знаряддя тортур на символ торжества.
Так здійснилася доля трьох ліванських кедрів: як це завжди буває з мріями, мрії їхні збулися, але зовсім інакше, ніж вони собі уявляли.
Читайте також
Святий проти системи: Приховані смисли фільму «Таємне життя» Терренса Маліка
Історія австрійського фермера, який відмовив Гітлеру і зійшов на ешафот, повторюючи подвиг Іоанна Хрестителя. Чому голос совісті важливіший за інстинкт самозбереження.
Вода для серця: Чому Екзюпері писав про Хрещення, сам того не знаючи
Ми всі зараз блукаємо через пустелю втоми. Перечитуємо «Маленького принца» перед святом Богоявлення, щоб зрозуміти: навіщо нам насправді потрібна Жива вода.
Літургія під завалами: Про що мовчить зруйнована Десятинна церква
Князі втекли, еліта випарувалася. У палаючому Києві 1240 року з народом залишився лише невідомий митрополит, який загинув під уламками храму. Хроніка Апокаліпсису.
Святиня в кишені: Навіщо християни носили свинцеві фляги на шиї
Вони йшли пішки тисячі кілометрів, ризикуючи життям. Чому дешева свинцева фляжка з олією цінувалася дорожче золота і як вона стала прообразом нашої «тривожної валізки».
Чужі у своїх палацах: Чому Еліот назвав Різдво «гіркою агонією»
Свята минули, залишилося похмілля буднів. Розбираємо пронизливий вірш Т. С. Еліота про те, як важко повертатися до нормального життя, коли ти побачив Бога.
Бог у «крисані»: Чому для Антонича Вифлеєм переїхав у Карпати
Лемківські волхви, золотий горіх-Місяць у долонях Марії та Господь, що їде на санях. Як Богдан-Ігор Антонич перетворив Різдво з біблійної історії на особисте переживання кожного українця.