Притча: Три ліванські кедри

Кедри. Фото: glavcom.ua

Колись у прекрасних гаях Лівану народилися три кедри. Кедри ростуть дуже повільно, і ці три дерева провели цілі століття у роздумах про життя і смерть, про природу і людство.

Вони бачили, як на землю Лівану прибули посланці царя Соломона і як потім, у битвах з ассирійцями, земля ця омилася кров'ю. Вони бачили лицем в лице заклятих ворогів: Єзавель і пророка Іллю. При них був винайдений алфавіт; вони дивувалися, дивлячись, як повз проходять каравани, навантажені барвистими тканинами.

І одного прекрасного дня кедри вирішили поговорити про майбутнє.

– Після всього, що мені довелося побачити, – сказав перший, – я хотів би перетворитися на трон, на якому сидітиме наймогутніший цар на землі.

– А я хотів би стати частиною чогось такого, що на віки вічні перетворить Зло на Добро, – сказав другий.

– А що до мене, – сказав третій, – то я бажав би, щоб люди, дивлячись на мене, щоразу згадували про Бога.

Минули роки, і ось, зрештою, у лісі з'явилися дроворуби. Вони зрубали кедри та розпиляли.

У кожного кедра було своє заповітне бажання, але реальність ніколи не питає, про що ми мріємо. Перший кедр став хлівом, а з залишків його деревини спорудили ясла. З другого дерева зробили грубий сільський стіл, який пізніше продали торговцю меблями.

Колоди від третього дерева продати не вдалося. Їх розпиляли на дошки й залишили зберігатися на складі у великому місті.

Гірко нарікали три кедри: «Наша деревина була така гарна! Але ніхто не знайшов їй гідного застосування».

Час минав, і ось одного разу, зоряної ночі, якась подружня пара, що не знайшла собі притулку, вирішила переночувати в хліві, побудованому з деревини першого кедра. Дружина була при надії. Тієї ночі вона народила сина й поклала його в ясла, на м'яке сіно.

І тієї ж миті перший кедр зрозумів, що мрія його збулася: він послужив опорою найвеличнішому Царю Землі.

Кілька років потому в одному скромному сільському будинку люди сіли за стіл, зроблений з деревини другого кедра. Перш ніж вони взялися за їжу, один із них вимовив кілька слів над хлібом і вином, що стояли на столі.

І тут другий кедр зрозумів, що в цю саму мить він став опорою не тільки чаші з вином і тарілці з хлібом, а й союзу між Людиною і Божеством.

Наступного дня з двох дощок третього дерева сколотили хрест. Через кілька годин привели зранену людину й прибили її до хреста цвяхами. Третій кедр зжахнувся й почав проклинати свою жорстоку долю.

Але не минуло й трьох днів, як він зрозумів уготовану йому долю: людина, яка висіла на хресті, стала Світочем Світу. Хрест, збитий з деревини цього кедра, перетворився зі знаряддя тортур на символ торжества.

Так здійснилася доля трьох ліванських кедрів: як це завжди буває з мріями, мрії їхні збулися, але зовсім інакше, ніж вони собі уявляли.

Читайте також

Святий проти системи: Приховані смисли фільму «Таємне життя» Терренса Маліка

Історія австрійського фермера, який відмовив Гітлеру і зійшов на ешафот, повторюючи подвиг Іоанна Хрестителя. Чому голос совісті важливіший за інстинкт самозбереження.

Вода для серця: Чому Екзюпері писав про Хрещення, сам того не знаючи

Ми всі зараз блукаємо через пустелю втоми. Перечитуємо «Маленького принца» перед святом Богоявлення, щоб зрозуміти: навіщо нам насправді потрібна Жива вода.

Літургія під завалами: Про що мовчить зруйнована Десятинна церква

Князі втекли, еліта випарувалася. У палаючому Києві 1240 року з народом залишився лише невідомий митрополит, який загинув під уламками храму. Хроніка Апокаліпсису.

Святиня в кишені: Навіщо християни носили свинцеві фляги на шиї

Вони йшли пішки тисячі кілометрів, ризикуючи життям. Чому дешева свинцева фляжка з олією цінувалася дорожче золота і як вона стала прообразом нашої «тривожної валізки».

Чужі у своїх палацах: Чому Еліот назвав Різдво «гіркою агонією»

Свята минули, залишилося похмілля буднів. Розбираємо пронизливий вірш Т. С. Еліота про те, як важко повертатися до нормального життя, коли ти побачив Бога.

Бог у «крисані»: Чому для Антонича Вифлеєм переїхав у Карпати

Лемківські волхви, золотий горіх-Місяць у долонях Марії та Господь, що їде на санях. Як Богдан-Ігор Антонич перетворив Різдво з біблійної історії на особисте переживання кожного українця.