Десята заповідь Закону Мойсея, або За що Каїн убив Авеля

Вбивство Авеля. Поль Гюстав Доре. Графіка, 1877. Фото: arthive.com

Заздрість, пише святитель Іоанн Златоуст, є скорбота через благополуччя ближнього. Цей стан може спонукати людину й до скоєння злочину. Абсолютно бридкий стан, після якого людина, як Адам від Бога, ховається від самої себе. Заздрість може збудити в людині багато негативних бажань і жодного доброго. Немає поняття білої та чорної заздрості. Вона одна – гіркота благополуччя іншої людини.

Щоб застерегти від зародження в людині стану заздрості, Бог дає заповідь: «Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого» (Вихід 20:17). Жадібність – почуття старе й давнє і бере початок одночасно з написами Божественного Закону. Власне, і Закон встановлений заради її приборкання, пише святитель IV ст. Амвросій Медіоланський у книзі про обов'язки священнослужителів.

Непомірна і неконтрольована схильність до отримання матеріальних благ, вигоди призводить людину до багатотурботності. А де багатотурботність, там розсіюється або втрачається увага.

Розсіяна й неуважна людина – добрий ґрунт для диявола, який прагне заволодіти волею людини й зробити її знаряддям своїх бажань, що нерідко призводить потім людину до злості, замкнутості, бо людина не в змозі приборкати бажання, нудиться в думці про його реалізацію.

Не маючи можливості й бажання просити в Бога здобути предмет заздрості, якщо на те є воля Божа, щось робити в цьому напрямку, заздрісник прагне конкурувати з людьми, яким заздрить, прагнучи всіляко поставити їх на свій нижчий рівень, щоб йому було легше впоратися з почуттям заздрості. Якщо прибрати предмет заздрості, то й не виникає почуття заздрості.

Згідно з преподобним Іоанном Ліствичником (VI ст.), ліками від заздрості є нестяжання. Необхідно придушити бажання просто бажати, якщо воно позбавлене якоїсь позитивної праці в напрямку здобуття бажаного не шляхом забирання, вилучення, а особистою працею добування того самого для себе. Августин єпископ Гіппонський (V ст.), розглядаючи цю заповідь у книжці «Про шлюб і пожадливість», акцентує увагу на словосполученні «не жадай» як на ліках від заздрощів, ліках милості, щоби ми знали, як нам треба поводитися в цьому тимчасовому житті.

Примітно, що людина може й боятися покарання та провалу свого злого задуму, подібно до лева, який іде назустріч здобичі та, помітивши зброю, стріли та людей, задкує. Блаженний Августин порівнює поведінку жадібної людини з поведінкою лева. «Він не схопив здобич, але й не залишив підступного задуму. Якщо і ти такий, то для цього є Закон, за яким тобі потрібно чинити, щоб не мучитися. Чи велика заслуга – боятися покарання? Хто ж не боїться його?»

«Старозавітний Закон чітко забороняв бажати чужої дружини, але не забороняє під страхом покарання, щоб цар віддавав сміливі накази воїнам або бажав води. І всі ми знаємо, що Давид, уражений жалом похоті, забажав чужої дружини та взяв її (2 Цар. 11:2–4). За його провиною послідувало гідне покарання, і зло, яке проникло в нього, він згладив покаянним плачем», – пише святитель Григорій Двоєслов (VI ст.) у тлумаченні на Євангеліє. Приклад Покаяння Давида може стати для нас прикладом покаяння зміни, особливо для тих, хто сумує в неможливості перемогти такий гріх заздрості та жадібності.

Так само ми не можемо бажати речей ближнього нашого, бо «Господня земля і що наповнює її» (Пс. 23: 1).

Все у владі Бога. Згадаймо історію про праведного Йова, який мав численні багатства і був їх позбавлений, хай і на певний час, проте він не в змозі був утримати те, що мав.

Бажання стосується не лише матеріальних, а й духовних благ, які людина набула лише завдяки тим здібностям, які вклав у неї Бог. Бог також вклав у людину здатність бути вінцем творіння і керувати цим світом, як це робив безгрішний Адам.

Однак після гріхопадіння Адама вже управлявся в цьому світі не тільки Адам, а й противник Бога, диявол, через Адама і його потомство. Тому бажання щось мати зазвичай реалізується у відбиранні або приниженні джерела заздрості, псуванні майна, вбивстві, наклепі та інших діях, що знищують набуте благо чи добре ім'я, не на користь наклепника, заздрісника, а навіть проти нього самого, бо почуття заздрості не викорінене. Рівняння на когось народжує тільки бажання зруйнувати створене іншими, але не творити.

Заздрість – «незадоволення від чужого щастя та задоволення в його ж нещасті» (Бенедикт Спіноза «Етика»), «досада з чужого добра» (словник Даля), що розкриває залежність людини від чужого матеріального добробуту, високих душевних чи духовних якостей, що буває набуте важким шляхом. Однак і отримавши щось, рухома заздрістю та жадібністю людина не зможе втримати те, бо не вміє радіти тому, що має, і цінувати це.

Читайте також