Фільм «За милістю Божою»: сімейний фільм на Різдво

Постер до фільму. Фото: youtube.com

Починається фільм із того, що багата, амбітна і цинічна молода людина на ім'я Кріс у Різдвяний святвечір виходить із шикарного маєтку. Дорогою він чіпляється до садівника, погрожуючи йому звільненням. Приїхавши на заправку, він зустрічає свого друга дитинства Джеремі, з яким розмовляє холодно і навіть зневажливо. Таке ж ставлення він виявляє і до секретарки, коли приходить до свого офісу.

Він власник та генеральний директор чартерної авіакомпанії «Сенчурі Ейр», у цей день у нього призначено важливу зустріч та продовження контракту з давніми клієнтами компанії. Він дуже ділова людина, він дуже зайнятий, він робить великі справи. Але в кабінеті на нього чекає дівчина Саманта, з якою в нього, начебто, роман. Вона просить його надати допомогу дитячому притулку, як завжди робив його батько, засновник авіакомпанії. Притулок погрожують закрити за несплату комунальних платежів та орендної плати за приміщення. Пожертви скоротилися і притулок не має чим оплачувати борги. Саманта сподівається на Кріса, він − остання надія для притулку.

Але Кріс дуже ділова людина. «Я інвестую тільки в те, що приносить прибуток», − ось його цинічна відповідь. Він не має часу, він повинен підготуватися до важливої ​​зустрічі.

Однак важлива ділова зустріч не приносить Крісу задоволення.

Продовження контракту опиняється під загрозою. До того ж Кріс вимагає від співробітників компанії відпрацювати на Святвечір повний робочий день, а коли його заступник Білл відмовляється − звільняє його. Це дуже серйозний вчинок, адже Білл стояв біля витоків компанії разом із батьком Кріса. Він знає всі нюанси управління, у нього налагоджені стосунки з усіма клієнтами, і його звільнення загрожує компанії значними труднощами. Але Крісу все це байдуже. Він господар «Сенчурі Ейр» і має довести всім безроздільність своєї влади. Він багато працює і вимагає того ж від своїх підлеглих.

Вже пізно ввечері він повертається до свого порожнього маєтку. Різдвяний вечір. Кріс міг би провести його з друзями, але він один у величезному будинку продовжує вивчати ділові папери. Непомітно він засинає і тут починається Різдвяне чаклунство. До Кріса приходить Грейс, його молодша сестра.

Під час фільму (чи нашої розповіді) в голові глядача (читача) вже могло виникнути безліч запитань: чому майже юнак керує серйозною компанією? Чому у величезному будинку він один? Де його батьки? Звідки взялася сестра, адже її не було вранці?

Все дуже просто та трагічно. У Кріса були хороші батьки, була сестра, безтурботне життя, чудові перспективи, друзі та кохана дівчина. Але в одну мить він усе це втратив. Батьки та сестра гинуть в автокатастрофі. Всі інші втрати − наслідок того, що він не зміг впоратися зі спокусами, які обов'язково приходять у подібних ситуаціях.

Грейс показує Крісу їхній сімейний фотоальбом і змушує згадувати події з їхнього життя. Ось кілька з них. Різдво багато років тому. Кріс та Джеремі, ще хлопчики, готуються до Різдвяного ранку в церкві. Їхні ролі у постановці – овечки, які оточують новонародженого Христа.

Крісу не подобається ця роль, тому що вона маленька і непомітна. «У нас навіть слів немає, просто стоїмо», − скаржиться він. На це тато сказав, що Христос спілкувався з незначними людьми і додав: «Ніколи не соромся бути маленькою частиною чогось великого».

Прості слова, але який у них великий сенс! Ми часто прагнемо успіху, робимо кар'єру, намагаємося піднятися вище соціальними сходами. Це, напевно, не погано само по собі, але разом з тим, що може бути більше, ніж звання християнина?! Що може бути вище за єднання зі Христом у таїнстві Причастя, що може бути значнішим за належність до Церкви Христової?! Та навіть якщо ми є тільки невелика частина цього, ми вже на самій вершині. «Скраєчку, та в раєчку», − як каже народне прислів'я.

Кріс згадує, як тато перед Різдвом складав списки преміальних виплат співробітникам «Сенчурі Ейр», незважаючи на те, що фінансовий рік був невдалим. Співробітники старалися і багато сил і часу віддали роботі, і тато просто не може їм не подякувати. А ще він допомагає дитячому притулку, фактично утримує його. І не тільки допомагає, він сам бере участь безпосередньо в організації Різдва, вбирає з дітьми ялинку, привозить подарунки.

І свого сина Кріса він також вчить робити всім добро. Дарувати людям те, що ти можеш. Маленький Кріс слухає цих настанов і дарує мамі на Різдво іграшковий літачок, найулюбленішу свою іграшку. З роками він стає добрим, чуйним хлопцем, готовим завжди допомогти. Коли вони вдвох із Самантою їдуть на випускний вечір у школі, по дорозі їм зустрічається знайомий хлопець, який не має теплого одягу, а погода досить холодна. І Кріс віддає йому своє пальто.

У той день, коли сім'я Кріса гине, він залишається вдома, бо хоче провести вечір із Самантою. І мама, йдучи, дає йому повчання: «Пам'ятай, наші рішення змінюють чужі долі». Очевидно, вона натякає на можливу близькість, яка може статися і яка може поміняти їхню долю. Але Кріс не встигає прийняти чи не ухвалити рішення, про яке говорила мама. До будинку приходить поліція та повідомляє про автокатастрофу.

Це все змінює у житті Кріса. І найголовніше, він не може прийняти цього. Адже батьки завжди вірили в Бога, намагалися жити за Його заповідями, були добрими людьми. «Де був Бог?!», − запитує він у розпачі. Кожен із нас скаже, що Бог милостивий, що Бог забрав його сім'ю на небеса, що вони тепер у раю і таке інше. Так скаже кожен, якщо це не стосується його самого. А якщо, не дай Бог, торкнеться, найімовірніше вигукуватиме так само, як Кріс: «Де був Бог?!».

Кріс втрачає віру в Бога, а разом із нею все добре, що намагалися вкласти в нього батьки. Серце його черствіє, він стає цинічним і байдужим до чужого горя. Він призначає себе керівником батьківської компанії і щосили намагається досягти успіху. І при цьому, звичайно, забуває про батьківську благодійність. Навіщо виконувати Божі заповіді, якщо Бог не врятував його сім'ю?

А далі Грейс показує йому майбутнє, наслідки вчинків, які він робить зараз і вважає правильними. Ці наслідки жахливі: він відмовився допомогти притулку і той закривається, діти потрапляють хто куди: хтось на вулицю, хтось на панель, хтось до жорстоких прийомних батьків. Він звільнив свого заступника і «Сенчурі Ейр» руйнується через неефективне управління. Сам же Кріс збіднів і спивається в компанії розпусної дівчини. Саманта виходить заміж за негідну людину, а друг дитинства Джеремі гине від рук вуличних хуліганів. Не витримуючи всього цього, Кріс просить Грейс піти, він кричить на неї і проганяє від себе.

Так часом робимо ми, коли совість викриває нас та показує весь страх наших вчинків. Якщо ми не каємося, якщо смиренно не шкодуємо за гріхи, ми намагаємося заглушити нашу совість усіма доступними засобами: алкоголем, розпустою, озлобленістю на всіх і вся.

Але зрештою, Кріс знаходить у собі сили визнати свою неправоту і прокинувшись наступного ранку намагається все виправити.

Так, фільм дуже наївний. Але замислимося ось про що: нам дуже часто хочеться зазирнути у майбутнє, побачити наслідки тих чи інших своїх рішень. Хочеться, щоб ангел-охоронець чи хтось дуже добрий із того світу прийшов би до нас і показав, що правильно в нашому житті, а що ні. Це дуже властиво людині, звідси і вся фабула фільму.

Можна згадати ще один аналогічний сюжет, напевно, знайомий багатьом православним. Це стаття під назвою «Сон Рилєєвої», опублікована в січневому виданні «Історичного Вісника» за 1895 р. Автор публікації, якась Софія Савіна стверджує, що чула від матері декабриста Кондратія Рилєєва розповідь про те, що коли тому було три роки, він сильно захворів і був при смерті. Мати старанно молилася про одужання сина і ось ангел показав їй все його життя у разі зцілення, включаючи участь у змові проти імператора та страти через повішення. Ангел нібито запропонував Рилєєвій вибір: або смерть малолітнього сина і рай, або все те, що вона побачила. Мати декабриста обрала друге.

Це, звичайно, неправда. Мати Кіндратія Рилєєва, Анастасія Матвіївна, не могла знати про смерть сина в 1826, оскільки померла за два роки до цього. І тим більше не могла розповідати це Софії Савіній у 1895 р. чи навіть раніше, оскільки вже 70 років лежала у могилі. Але показовим є сам факт появи даної вигадки. Повторимо, нам дуже хочеться, щоб хтось прийшов із вищого світу та розповів нам, що і як. Але замислимося, хіба не те саме просив померлий багатій у праотця Авраама з Євангельської притчі про багатія і Лазаря?

«А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!» (Лк. 16:27-28). Це те саме бажання, яке спонукало С. Савіну написати оповідання «Сон Рилєєвої», творців фільму «З милості Божої» показати такий нехитрий сюжет, а також безліч інших авторів на вигадування аналогічних історій. Але що говорить Євангеліє у відповідь на такі бажання людини?

«Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються. Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!» (Лк. 16:29-31).

Ось у цьому вся розгадка! Насправді, нам не потрібно, щоб хтось приходив із небес і наставляв нас. У нас є Євангеліє, якщо ми його не слухаємо, то хоч «хто й із мертвих воскресне», то не буде нам ніякої користі. Тому цінуймо те одкровення від Бога, яке Він дав нам через Писання, і не будемо зухвало бажати більшого.

А фільм цей подивитися варто, особливо разом із дітьми, особливо на Різдвяні свята. Він добрий і хороший. Він навчає любові та милосердя, вчить робити добро. А закінчити хотілося б цитатою з преподобного Антонія Великого: «Людина, яка знає Бога – добра; а коли вона не добра, значить не знає Бога і ніколи не буде пізнана від Нього: бо єдиний спосіб пізнання Бога є доброта».

Приємного перегляду.

Читайте також