Гавриїл Ургебадзе: «Чужі гріхи – не твоя справа. Ти сиди і плач про свої»

Преподобний Гавриїл (Ургебадзе). Фото: instagram.com/mama_gabrieli

Старці – це ті, хто ніколи не вважали себе старцями. Вони допомагали тим, хто приходив, терпіли хвороби і спокуси, безперервно молилися Господу, мало думали про себе і не бачили в собі ніякої досконалості. Таким був і старець Гавриїл (Ургебадзе). Архімандрит Грузинської Православної Церкви, отець Гавриїл спочив зовсім недавно – в 1995 році і багато хто ще пам'ятає його. Як сам старець був простий, так прості і практичні були його поради і настанови. Нам залишилося тільки наслідувати їх.

*   *   *

Неправильно вимагати від когось того, чого сам не давав.

* * *

Людина – прекрасне створіння, і якщо ти не бачиш в ній добро чи зернятка добра, які треба зростити, боюся, що ти зовсім осліп.

* * *

Господь помилує психічно хвору людину, яка вчинила самогубство. Однак якщо людина свідомо вбиває себе, то йде в пекло. Але за них треба звершувати милостиню і добрі справи. Іноді й такі виходять з пекла.

* * *

Хто віддає несправедливі накази, той більше грішить, ніж той, хто їх виконує.

* * *

Чужі гріхи – не твоя справа. Ти сиди і плач про свої гріхи.

* * *

Немає такого грішника, якого не прийняв би Бог через Покаяння і Причастя.

* * *

Не приймай як пожертвування «іудині гроші». Такі гроші обов'язково залучать до гріха, з якого не скоро виберешся.

* * *

Якщо ти вважаєш себе кращим за інших – ти противний Богу.

* * *

Час – велика милість. Він дається людині для спасіння.

* * *

Зухвала та людина, яка не бачить своїх гріхів і багато думає про себе. Всі горді і пихаті серцем мерзенні в очах Божих.

* * *

Не турбуйтеся про плоть, думайте про спасіння душі. Хто переміг свій язик і черево, той уже на правильному шляху.

* * *

Не всі спасуться. Бог не спасе, якщо не будеш просити про це. Хто врятує свою душу і іншим допоможе словом чи ділом, той виконає заповіді Христа.

* * *

Моліться за всіх. Залишаю вам заповіт: моліться, і ваші молитви зрушать гори.

Читайте також

Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта

Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.

Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода

Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.

Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки

Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.

Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років

За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.

Чому Торжество Православ'я – це свято художників

У Британському музеї зберігається невелика ікона – тридцять сім сантиметрів заввишки. Саме з неї варто почати розмову про те, що сталося в березні 843 року.

Похований заживо: як ігумен Афанасій переграв королів та єзуїтів

Його вбивали тричі – відлучали від сану, закували в колодки, розстрілювали. Відновлюємо хроніку подвигу святого за документами.