Цікава соціологія або Чому підтримка ПЦУ зростає, а молитися нікому

В Украине результаты опросов на религиозную тематику расходятся с реальностью. Фото: СПЖ

Недавні соціологічні опитування показують зростання підтримки ПЦУ в українському суспільстві. Однак реальна, а не статистична дійсність демонструє протилежне: в храмах ПЦУ дуже мало тих, хто молиться, в монастирях практично немає ченців, а «архієреї» скаржаться, що ніхто не хоче йти в ПЦУ-шні «священики». Чому так відбувається, і що насправді означають результати соцопитувань? Спробуємо розібратися.

Приватна компанія «Київський міжнародний інститут соціології» (КМІС) опублікувала соціологічне дослідження, згідно з яким 58% українських громадян (за винятком Криму і непідконтрольної частини Донбасу) нібито ідентифікують себе з Православною церквою України (ПЦУ). Причому зростання цієї ідентифікації в порівнянні з минулим роком, за твердженням представників цієї соціологічної контори, складає цілих 10,3%.

У той же час, згідно з опитуванням, з Українською Православною Церквою «ідентифікує» себе 25,4% українців. «Абстрактним православним» без відношення до будь-якої юрисдикції назвали себе 12%.

Дане опитування викликало бурхливу радість у стані ПЦУ і супутніх медіа-ресурсів. Говорячи про супутні, ми маємо на увазі не тільки українські. Наприклад, про це написали BBC, а також відверто фанаріотський англомовний ресурс Orthodox times. І активність «патріотів» і фанаріотів зрозуміла, адже соціологія ніби доводить – більшість українців конкретно називають себе членами ПЦУ. А значить, ця релігійна структура відбулася, Константинопольський патріархат у 2018 році зробив все правильно. І все правильно зробив Володимир Зеленський, запросивши главу Фанара в Україну на святкування Дня Незалежності. Але якщо зовсім трохи «копнути», все виглядає дещо по-іншому. Що ж, давайте «копнемо».

«Ідентифікуючих» більше, парафій менше

Щоб розібратися в соціологічних дослідженнях КМІС, переведемо процентні співвідношення соцопитувань в абсолютні цифри. Звичайно, ця екстраполяція дуже умовна, але, тим не менше, дає можливість уявити собі, що стоїть за сухими цифрами соцопитувань. Отже, якщо прийняти, що населення України становить 41,5 млн людей (оціночні дані Держкомстату України на 01.01.2021 р.), то тих, хто ідентифікує себе з ПЦУ, набирається 24,2 млн людей, а тих, хто відносить себе до УПЦ – 10, 5 млн., тобто членів ПЦУ більше ніж УПЦ в 2,3 рази. Елементарна логіка підказує, що кількість парафій має бути приблизно в такій же пропорції: парафій ПЦУ має бути мінімум в два рази більше, ніж УПЦ. Адже якщо людина ідентифікує себе з конкретною конфесією, логічно припустити, що вона відвідує її храми.

Згідно соціології, кожна громада ПЦУ має складатися в середньому з 3,4 тисячі людей.

А тим часом реальна, а не соціологічна дійсність прямо протилежна: парафій УПЦ – 12410, ПЦУ – 7097 (за станом на 01.01.2020 р., останні офіційні дані Мінкульту). Тобто парафій УПЦ майже в два рази більше. У перерахунку на одну парафію, кожна громада ПЦУ має складатися в середньому з 3,4 тисячі людей, а кожна громада УПЦ – з 846. Як і будь-яке усереднення, ці розрахунки досить умовні, але вони прекрасно демонструють, що цифра 846 людей у громаді – це більш-менш правдоподібна цифра (хоча б для міських парафій), у той час як 3400 людей на один прихід – це абсолютно нереально.

Припустимо, що ми повірили цифрам наведеної соціології, тоді ми повинні побачити, як храми ПЦУ просто ломляться від величезної кількості тих, хто молиться, як навколо церков стоять натовпи людей, що не помістилися всередині. Але в реальності спостерігаємо картину прямо протилежну: храми ПЦУ практично порожні, а в храмах УПЦ – повно народу. Щоб не бути голослівними, наведемо кілька свіжих прикладів, а саме – фотографії, зроблені в один і той же час в Хмельницькій і Одеській єпархіях УПЦ і ПЦУ.

Ось фотографія з всеношної напередодні свята святих апостолів Петра і Павла, 11 липня 2021 р., у кафедральному соборі ПЦУ м. Хмельницький:

Це не фотошоп, не колаж і не підступи «пропагандистів», цю фотографію опублікував сам Павло Юристий, і на ній парафіян важко помітити взагалі. А ось фото з кафедрального собору УПЦ:

Як бачимо, до архієрея стоїть ціла черга віруючих, причому ця фотографія зроблена більш крупним планом, ніж попередня, і кадр просто не захопив всю кількість прихожан в той день.

Аналогічна ситуація в іншому регіоні України – Одесі. Ось фотографія «богослужіння» напередодні свята Петра і Павла в одеському соборі ПЦУ. На ній ви, як і в Хмельницькому, прихожан не побачите взагалі, і це на «богослужінні» великого свята!

А ось фото богослужіння з одеського собору УПЦ. Більшу частину фото займає амвон, а не основна частина храму, де розташовуються парафіяни. Але і тієї кількості людей, яких захопив об’єктив фотографа, досить, щоб зробити однозначний висновок – їх «трохи більше», ніж у храмі ПЦУ.

Можна наводити приклади і з інших регіонів, але в переважній більшості картина буде ідентичною – в храмах УПЦ і ПЦУ ситуація по числу людей зовсім не на користь останньої.

Де хресні ходи?

Одна з дивних (або не дивних) особливостей ПЦУ, як релігійної організації, – практично повна відсутність хресних ходів. Єдиний захід на рік, коли ця структура (а до неї – УПЦ КП) організовувала щось схоже на хресний хід – це День Хрещення Русі. У минулому 2020 р. хресні ходи не проводилися через карантин, а в 2019 році в день пам’яті святого князя Володимира ПЦУ змогла зібрати за даними МВС близько 15 тисяч чоловік, а якщо судити по фото і відеодокументах – не більше 10 тисяч. Адже це був перший «історичний» хресний хід ПЦУ, на який, по ідеї, повинна була прийти максимальна кількість людей.

Одна з дивних (або не дивних) особливостей ПЦУ, як релігійної організації, – практично повна відсутність хресних ходів.

У тому ж 2019 році у Великому хресному ході УПЦ брало участь близько 300 тисяч людей, тобто приблизно в 30 (!) разів більше.

Ці цифри абсолютно не корелюють з даними соцопитувань, адже згідно з ними прихильників ПЦУ в українському суспільстві в 2 рази більше, а не в 30 разів менше. Але проблема в тому, що і ці умовні 10000, які ПЦУ зібрала в Києві на День Хрещення в 2019 році – лише «разова акція». Відтоді ні в Києві, ні в регіонах ПЦУ не може організувати ніяких численних заходів, молебнів або хресних ходів. Тоді як в УПЦ тільки в липні 2021 року відбулося відразу кілька багатотисячних щорічних хресних ходів: в Мукачівській єпархії до Домбокського монастиря, в Рівненській єпархії хресний хід Рівне – Онишківці, в Чернівецько-Буковинській єпархії хресний хід з Чернівців до Хрещатицького монастиря, в Одеській єпархії – до Свято-Покровського скиту Успенського монастиря, в Київській – до Ризоположенського чоловічого монастиря в Томашівці та інших.

Нічого подібного немає ні в одній єпархії ПЦУ. Виникає закономірне питання: якщо в ПЦУ не один мільйон віруючих, чому їх немає на хресних ходах, молебнях, урочистих богослужіннях і т.д. Чому вони не проявляють себе в традиційних для нашого народу формах релігійності?

Якщо в ПЦУ не один мільйон віруючих, чому їх немає на хресних ходах, молебнях, урочистих богослужіннях?

Дефіцит «священства» і «чернецтва»

Та ж офіційна статистика Мінкульту говорить, що на 7097 громад ПЦУ налічується тільки 4537 «священнослужителів» або приблизно 0,6 «батюшки» на прихід, а якщо виключити «архієреїв» і «дияконів», то і того менше. Така ситуація може свідчити про те, що велика кількість громад ПЦУ існує тільки на папері, а в реальності вони не проводять регулярних богослужінь або не функціонують взагалі.

У той же час в УПЦ священнослужителів навіть більше, ніж парафій – 12 456. І це є абсолютно нормальною ситуацією. Парафії реально існують, регулярні богослужіння в них проводяться, пастирська опіка віруючих реально відбувається.

Катастрофічний брак «батюшок» ПЦУ намагається вирішити будь-якими способами, заманюючи до «духовенства» мало не всіх охочих. Для цього навіть не потрібно мати освіту. Ще в 2019 р. «митрополит» ПЦУ Данило Ковальчук у розпачі написав на сторінці «Православні Буковини» в Facebook: «Благаємо – шукайте по селах чоловіків, які гідні служити Господу Богу в Святій Церкві. Чоловіки, хто може прийняти на себе тягар священства, – прийміть його заради майбутнього Ваших дітей, нашої Церкви і держави. Ми допоможемо Вам отримати знання, необхідні для служіння в Церкві Бога і людей». Відтоді мало що змінилося.

За кількістю «ченців» ПЦУ виглядає настільки жалюгідно, що в останні роки навіть не подає відповідну статистику, щоб не ганьбитися зайвий раз. За останніми даними, в 2019 р. у ПЦУ було 77 монастирів і 248 «ченців». Шляхом нехитрої арифметичної операції отримуємо в середньому 3,2 «ченця» на монастир. При цьому, якщо копнути глибше і подивитися на статистику по єпархіях, то можна помітити, що в багатьох з них число «ченців» менше ніж кількість «монастирів».

За кількістю «ченців» ПЦУ виглядає настільки жалюгідно, що в останні роки навіть не подає відповідну статистику, щоб зайвий раз не ганьбитися.

При цьому в УПЦ за останніми даними на грудень 2020 року було 255 монастирів і 4548 ченців (17,8 осіб на монастир в середньому).

Дуже цікава і показова проекція кількості ченців на загальну кількість людей, що відносять себе до тієї чи іншої конфесії. Адже чернецтво – це цвіт церковного життя, показник спрямованості до Небесного Царства. Як говорить нам святоотецький переказ: «Світло мирянам – ченці, а світло ченцям – ангели».

Отже, якщо вірити соцопитуванням КМІС, то на 24,2 млн осіб, які вважають себе прихильниками ПЦУ, налічується всього лише 248 «ченців» або 1 монах на 97,5 тисяч вірян. У той час як на 10,5 млн вірних УПЦ доводиться 4548 ченців або 1 монах на 2,3 тисячі осіб. І означає це, що бажання відкинути все мирське і цілком присвятити себе Богу в УПЦ вище, ніж у ПЦУ більш ніж в 42 (!) рази.

В опитуванні замішаний Офіс Президента?

Безумовно, коли аналізуєш церковну ситуацію, перше, до чого приходиш – що подібна соціологія в першу чергу вигідна ПЦУ, і саме ця організація найімовірніше є ініціатором опитування. Однак не все просто. Телеграм-канал «Резидент» 14 липня повідомив наступне: «Наше джерело в ОП розповідає, що в Офісі Президента йде підготовка до приїзду Вселенського Патріарха Варфоломія I, який стане головним гостем на 30-у річницю Незалежності України. Рекомендована соціологія про релігійні вірування була оплачена Банковою з метою створити ілюзію у Константинопольського Патріарха, що ПЦУ – основна церква серед українців. В Офісі Президента розуміють, що приїзд Варфоломія I до Києва може викликати релігійне протистояння в країні, але для функціонерів Банкової вселенський патріарх – головний гість на Кримській платформі».

Безумовно, коли немає конкретних вказівок на джерела, ми не можемо бути повністю впевнені, що ОП дійсно є зацікавленою стороною в появі такого опитування. З іншого боку, коли безліч людей в медіа-просторі дивуються, в якій якості їде до України патріарх Варфоломій, створення владою подібної соціології виглядає цілком виправданим кроком, хоча і не цілком порядним. Ну а те, що дані КМІС критично розходяться з об’єктивною реальністю, це вже питання другорядне. Зрештою, далеко не всі українці мають настільки критичний склад розуму, щоб шукати відповіді на запитання – а наскільки цифри такого опитування правдоподібні.

Висновки

Як бачимо, дисонанс між результатами соцопитувань і реальністю величезний. За КМІС, в ПЦУ 24,5 млн «віруючих», які не ходять до храмів, не проводять хресні ходи, не бажають ставати «священиками» і, тим більше, «чернецтвом». У чому ж причина цієї величезної різниці?

Опубліковані результати соцопитувань недостовірні і не відображають реальної картини. Будь-який соціолог знає хитрощі, за допомогою яких можна задати питання таким чином або таким респондентам, щоб в результаті отримати «потрібний» результат.

Перша відповідь очевидна і цілком обґрунтована – результати соцопитувань, що публікуються, недостовірні і не відображають реальної картини. Будь-який соціолог знає хитрощі, за допомогою яких можна задати питання таким чином або таким респондентам, щоб в результаті отримати «потрібний» результат. Тобто цифри, які сподобаються замовникам соцопитування або тим, хто виділяє фінансування соціологічній службі. У таких випадках буває виправдане прислів’я про те, що брехня буває двох видів: нахабна брехня і статистика. Але відповідь ця представляється неповною і не відображає повною мірою реальну ситуацію в українському суспільстві.

Якийсь відсоток «натягування» результату на користь ПЦУ звичайно присутній, але головною причиною вищезгаданого дисонансу є те, що КМІС і подібні до нього організації приписують до ПЦУ людей, які визначають своє ставлення до різних конфесій не за релігійними, а за своїми суспільно-політичним симпатіями. Іншими словами, в свідомості цих людей ПЦУ асоціюється не з Христом, а з Україною, національною ідеєю, державним будівництвом і т.д. Такі люди здатні піти на захоплення храму УПЦ (це відповідає їх національній самосвідомості), але вони не готові молитися, постити і виконувати заповіді Божі. Вони готові ідентифікувати себе з ПЦУ перед обличчям соцопитувань, але не готові ходити на богослужіння, а тим більше – вийти з іконами і корогвами на хресний хід.

Вони готові ідентифікувати себе з ПЦУ перед обличчям соцопитувань, але не готові ходити на богослужіння, а тим більше – вийти з іконами і корогвами на хресний хід.

Дуже яскраво таких людей і самого себе охарактеризував колишній радник колишнього президента України П. Порошенка Юрій Бірюков. У 2018 році в переддень Томосу він написав на своїй сторінці в Facebook наступне: «Я реально атеїст. Зовсім-зовсім. Але атеїст, безумовно, Київського патріархату. І спостерігав за історією з наданням томосу не тому, що це якось позначиться саме на мені. А через те, що це потрібно всій країні».

Журналіст Айдер Муждабаєв, який неодноразово лаяв УПЦ, сказав приблизно те ж, але іншими словами: «Я атеїст, але я розумію, що автокефалія важлива для будь-якої людини в нашій країні».

Ось і відповідь на поставлене на початку статті питання – чому так багато людей ідентифікують себе з ПЦУ? Не тому, що «це якось позначиться саме на них», на їх житті, на їх релігійній свідомості, а «через те, що це потрібно всій країні».

Віра ж у Христа – це не про країну, і не про національну ідею. Віра у Христа – це про покаяння, про боротьбу зі своїми гріхами і пристрасними устремліннями, про молитву і виконання Божих заповідей. Віра у Христа – це про наживання Святого Духа і вічну радість у Царстві Небесному.

Читайте також