Митрополит Веніамін (Федченков): «Нині Прощена неділя...»
Нині Прощена неділя. Вчора читалося і співалося на всеношній про вигнання з раю. Нині Євангеліє про прощення образ, щоб самим отримати прощення від Бога.
Мимоволі все наводить на запитання:
Як спастися?
Адже це єдине запитання. І не тільки ченці, а й миряни, приходячи до якогось старця, запитували насамперед: «Скажи, отче, – ЯК СПАСТИСЯ?»
І ці думки і мені, убогому, постійно приходять (на жаль! не можуть не приходити, – бо воістину «студными бо окалях душу грехми и в лености все житие мое иждих; храм носяй телесный», храм Духа Божого (див.: 1Кор. 3:16; 6:19), «весь осквернен», – як спываэ Церква тепер), а особливо у зв'язку з вивченням питання про Відкуплення: в чому спасіння?
Що саме зробив Спаситель?
А коли бачиш сучасні розбіжності серед не тільки суспільства, але навіть і нас, ієрархів, причому кожен вважає свій шлях правим, [заявляючи]: «Ви це добре знаєте», – то ще гостріше порушується питання:
Де ж справжній шлях спасіння?
Коли ж почнеш читати житія святих, особливо висловлювання великих подвижників, то не тільки соромно, але й страшно стає: такі високі вимоги їх; візьму для прикладу два-три вислови.
«Хто здійснює великі знамення і зцілення, хто має розум духовний і такий, що воскрешає мертвих, якщо насамперед зазнав падіння, то він, як той, хто перебуває в розряді тих, хто кається, не може бути без печалі про вічну долю свою» (авва Ісая. Слово 8).
Або: «Вчити ближнього стільки ж гидко смиренномудрості, як і викривати його», – говорив святий Пимен Великий.
А я?., постійно вчу... а часто, гордий, і викриваю.
І коли це читаєш, страшно стає за спасіння своє; виникає запитання:
Чи так спасаєшся? І чи спасаєшся?
І ось такими думками була обурена душа моя і нині, перед літургією. Став я думати: про що говорити проповідь?
Вигнання з раю... Бажання знову повернутися туди... Який шлях вказує туди Церква? Нинішнє Євангеліє – відповідає: «Заслуги і прощення – це і є помилування, чи: спасіння».
Але чим же заслужити? Відповідь проста і неважка, що не вимагає ні подвигів, ні жертви, ні грошей: «хочеш милості? –помилуй сам; хочеш прощення? – прости сам». Чому так? Це царство любові; і ніщо самолюбне не може увійти туди, а тільки любляче. Тому і на Страшному суді Господь запитує про любов до менших братів Його (див.: Мф. 25, 40). Так мені відкрився короткий шлях спасіння – милосердя.
І стало легше на душі: надія увійшла до душі.
Митрополит Веніамін (Федченков). «Листи про спокутування»
Читайте також
Євхаристія в римських нетрях
У 250 році Рим завдав удару по християнству тотальною бюрократією. У тісних багатоповерхівках Церква вибудовувала таємну мережу виживання.
Бронзовий лев проти королівського меча
Середньовіччя прийнято вважати епохою абсолютного безправ'я, де монарх страчував помахом руки. Але Церква накреслила межу, перед якою державна машина пасувала.
Притулок під склепіннями: як нас лікує храмова напівтемрява
Ми тікаємо від випалюючого світла ламп і екранів. Давня церковна архітектура пропонує укриття – рятівну терапію напівтемряви.
Риза з дорожнього плаща
Фелонь священника колись гріла плечі римського мандрівника в дощ. Зараз духовенство носить на собі одяг стародавніх імперій, але з новими смислами.
Духовна інженерія Константинополя в облозі
Міські хресні ходи у Візантії рухалися за розкладом точніше військового маршу – і не раз утримували городян від паніки.
Розповіді про давню Церкву. Рівень управління: єпископ
Раніше кожен християнин знав свого єпископа особисто. Історичний розбір показує перетворення малої громади-сім'ї на величезну адміністративну структуру.