Митрополит Веніамін (Федченков): «Нині Прощена неділя...»

Нині Прощена неділя. Вчора читалося і співалося на всеношній про вигнання з раю. Нині Євангеліє про прощення образ, щоб самим отримати прощення від Бога.

Мимоволі все наводить на запитання:

Як спастися?

Адже це єдине запитання. І не тільки ченці, а й миряни, приходячи до якогось старця, запитували насамперед: «Скажи, отче, – ЯК СПАСТИСЯ?»

І ці думки і мені, убогому, постійно приходять (на жаль! не можуть не приходити, – бо воістину «студными бо окалях душу грехми и в лености все житие мое иждих; храм носяй телесный», храм Духа Божого (див.: 1Кор. 3:16; 6:19), «весь осквернен», – як спываэ Церква тепер), а особливо у зв'язку з вивченням питання про Відкуплення: в чому спасіння?

Що саме зробив Спаситель?

А коли бачиш сучасні розбіжності серед не тільки суспільства, але навіть і нас, ієрархів, причому кожен вважає свій шлях правим, [заявляючи]: «Ви це добре знаєте», – то ще гостріше порушується питання:

Де ж справжній шлях спасіння?

Коли ж почнеш читати житія святих, особливо висловлювання великих подвижників, то не тільки соромно, але й страшно стає: такі високі вимоги їх; візьму для прикладу два-три вислови.

«Хто здійснює великі знамення і зцілення, хто має розум духовний і такий, що воскрешає мертвих, якщо насамперед зазнав падіння, то він, як той, хто перебуває в розряді тих, хто кається, не може бути без печалі про вічну долю свою» (авва Ісая. Слово 8).

Або: «Вчити ближнього стільки ж гидко смиренномудрості, як і викривати його», – говорив святий Пимен Великий.

А я?., постійно вчу... а часто, гордий, і викриваю.

І коли це читаєш, страшно стає за спасіння своє; виникає запитання:

Чи так спасаєшся? І чи спасаєшся?

І ось такими думками була обурена душа моя і нині, перед літургією. Став я думати: про що говорити проповідь?

Вигнання з раю... Бажання знову повернутися туди... Який шлях вказує туди Церква? Нинішнє Євангеліє – відповідає: «Заслуги і прощення – це і є помилування, чи: спасіння».

Але чим же заслужити? Відповідь проста і неважка, що не вимагає ні подвигів, ні жертви, ні грошей: «хочеш милості? –помилуй сам; хочеш прощення? – прости сам». Чому так? Це царство любові; і ніщо самолюбне не може увійти туди, а тільки любляче. Тому і на Страшному суді Господь запитує про любов до менших братів Його (див.:  Мф. 25, 40). Так мені відкрився короткий шлях спасіння – милосердя.

І стало легше на душі: надія увійшла до душі.

Митрополит Веніамін (Федченков). «Листи про спокутування»

Читайте також

Дерев'яний дзвін: чому стук била сьогодні звучить гучніше бронзи

Той, хто звик до мідного пафосу, навряд чи зрозуміє цей сухий стук. Але саме він скликав людей до Ковчега. Історія била – виклик сучасній епосі.

Гнів і тиша: який погляд зустріне нас наприкінці часів?

Ми стоїмо перед двома безоднями: лютим вихором Мікеланджело і лагідним поглядом преподобного Андрія. Два лики Христа – дві правди, які ми шукаємо у вогні випробувань

Як жменя пшениці перемогла імператора: Їстівний маніфест проти смерті

Перед нами страва з коливом – варена пшениця з медом. Проста каша? Ні. Це документ опору, написаний зерном замість чорнила.

Священне визнання в коханні: Що прославляється в «Пісні пісень»

У цій біблійній книзі жодного разу не згадується ім'я Бога. Натомість там – поцілунки, обійми, описи оголеного тіла. Рабини сперечалися, чи не викинути її з Писання. А ченці читали її як молитву.

Екзарх-мученик: Як Нікіфора (Парасхеса) вбили за сміливість

Варшава, 1597 рік. Грека судять за шпигунство. Доказів немає, але його все одно посадять. Він виграв церковний суд і цим підписав собі вирок.

Святе «сміття»: Літургійна Чаша з консервної банки

Іржава банка з-під рибних консервів у музеї. Для світу – сміття. Для Церкви – святиня, дорожча за золото.