Митрополит Веніамін (Федченков): «Нині Прощена неділя...»

Нині Прощена неділя. Вчора читалося і співалося на всеношній про вигнання з раю. Нині Євангеліє про прощення образ, щоб самим отримати прощення від Бога.

Мимоволі все наводить на запитання:

Як спастися?

Адже це єдине запитання. І не тільки ченці, а й миряни, приходячи до якогось старця, запитували насамперед: «Скажи, отче, – ЯК СПАСТИСЯ?»

І ці думки і мені, убогому, постійно приходять (на жаль! не можуть не приходити, – бо воістину «студными бо окалях душу грехми и в лености все житие мое иждих; храм носяй телесный», храм Духа Божого (див.: 1Кор. 3:16; 6:19), «весь осквернен», – як спываэ Церква тепер), а особливо у зв'язку з вивченням питання про Відкуплення: в чому спасіння?

Що саме зробив Спаситель?

А коли бачиш сучасні розбіжності серед не тільки суспільства, але навіть і нас, ієрархів, причому кожен вважає свій шлях правим, [заявляючи]: «Ви це добре знаєте», – то ще гостріше порушується питання:

Де ж справжній шлях спасіння?

Коли ж почнеш читати житія святих, особливо висловлювання великих подвижників, то не тільки соромно, але й страшно стає: такі високі вимоги їх; візьму для прикладу два-три вислови.

«Хто здійснює великі знамення і зцілення, хто має розум духовний і такий, що воскрешає мертвих, якщо насамперед зазнав падіння, то він, як той, хто перебуває в розряді тих, хто кається, не може бути без печалі про вічну долю свою» (авва Ісая. Слово 8).

Або: «Вчити ближнього стільки ж гидко смиренномудрості, як і викривати його», – говорив святий Пимен Великий.

А я?., постійно вчу... а часто, гордий, і викриваю.

І коли це читаєш, страшно стає за спасіння своє; виникає запитання:

Чи так спасаєшся? І чи спасаєшся?

І ось такими думками була обурена душа моя і нині, перед літургією. Став я думати: про що говорити проповідь?

Вигнання з раю... Бажання знову повернутися туди... Який шлях вказує туди Церква? Нинішнє Євангеліє – відповідає: «Заслуги і прощення – це і є помилування, чи: спасіння».

Але чим же заслужити? Відповідь проста і неважка, що не вимагає ні подвигів, ні жертви, ні грошей: «хочеш милості? –помилуй сам; хочеш прощення? – прости сам». Чому так? Це царство любові; і ніщо самолюбне не може увійти туди, а тільки любляче. Тому і на Страшному суді Господь запитує про любов до менших братів Його (див.:  Мф. 25, 40). Так мені відкрився короткий шлях спасіння – милосердя.

І стало легше на душі: надія увійшла до душі.

Митрополит Веніамін (Федченков). «Листи про спокутування»

Читайте також

Роль єпископа Римського у спілкуванні Церков у першому тисячолітті

На підставі вивчення актів і рішень Вселенських Соборів ми можемо впевнено визначити місце Римської Церкви та її єпископа у спілкуванні помісних Церков у епоху Вселенських Соборів.