Як перемогти засудження

Є у злих духів такі дві хитрощі: вони або штовхають нас на гріх, або, коли не грішимо, спонукають засудити ближнього. Так каже преподобний Іоанн Ліствичник, і ми віримо цьому досвідченому старцеві, який переміг гріх у собі силою Христовою.

Засуджувати – це майже завжди означає лихословити. Народжується ця хвороба душі від ненависті та злопам'ятства. Вона, як велика таємна п'явка, висмоктує любов з нас. Серцю важко від лихослів'я, воно ним оскверняється. Лихослів'я – це лицемірство любові. Навіть із любові не можна засуджувати брата перед його ближніми.

Сам собою осуд огидний християнському духу. Адже перше наше завдання – бути в дусі покаяння: відкинути себе, переглянути життя і творити його за законом Божим. Преподобний ставить резонне запитання: як той, хто кається у своїх гріхах, може судити чужі? Треба, за святоотцівською традицією, плакати про свого мерця. А коли засуджують – це знак, що ми не є у християнському дусі. «Швидкі та суворі судді прогрішень ближнього тому й мають таку недугу, що не володіють досконалою та постійною пам'яттю і турботою про власні гріхи. Хто побачить свої злі справи, той ні про що вже з земного життя не дбав би, розуміючи, що на оплакування і самого себе не вистачить йому часу».

Такого роду засудження можна зцілити пам'яттю. Згадаймо, що Іуда був серед апостолів, а розбійник – серед убивць, але в одну мить з ними відбулася зміна.

«Треба приписувати провину не тому, хто грішить, але бісу, що його нацьковує».

Якщо любиш ближнього, не осміюй його, а молись за нього таємно – це приємно Богові. «Треба приписувати провину не тому, хто грішить, але бісу, що його нацьковує», – каже преподобний Іоанн. Аргумент святого простий – засуджуючий не бачить серця грішника, його внутрішнє можливе покаяння. Того, кого ти бачив учора блудником, сьогодні після покаяння вже доброчесний перед Богом, а ти його засуджуєш.

Преподобний навіть описує ситуацію, як чинити, якщо при тобі засуджують брата за вірою. По-перше, ніколи не соромся того, хто перед тобою лихословить ближнього. По-друге, скажи йому: «Припини, брате, я щодня падаю в люті гріхи, і як можу його засуджувати?» Так зробиш два добра і собі, і ближньому: його та себе убережеш від образ Бога.

Справа в тому, що ми бачимо тільки частину життя людини, і при явних гріхах у неї можуть бути потай великі чесноти: можна ошукатися та ганятися за димом, не бачачи сонця.

Не засуджувати людину, бачачи її гріхи, – це велика чеснота. Це – чисте око. Це означає поставити Бога між собою і ближнім – адже Бог це бачить, Він і судить. Така позиція є одним «з найкоротших шляхів до отримання прощення гріхів…бо сказано: не судіть і не будете судимі» (Лк. 6:37).

Засудження породжується злопам'ятством і заздрістю. Як зрозуміти, що всередині мене живе дух ненависті? Преподобний дає гарну пораду: «Якщо легко із задоволенням засуджує вчення, справи і чесноти ближнього» – знай, у тобі є до нього дух, чужий любові.

«Судити – означає безсоромно викрадати сан Божий, а засуджувати – означає губити свою душу».

Засудження треба припиняти у собі. Робити це нещадно: «Судити – це означає безсоромно викрадати сан Божий; а засуджувати – означає губити свою душу». Можна не мати взагалі інших гріхів, окрім засудження, та загинути. Адже саме за це був відкинутий від Бога фарисей.

Кожен садівник шукає у винограді стиглі, а не кислі ягоди, і на ринку ми вибираємо не гнилі, а добрі фрукти. Так треба вчиняти і з якостями людини: добрі брати собі на замітку, а гнилі не чіпати – на руках залишиться гниль. Святий радить не вірити навіть очам, коли бачиш гріх, бо й вони обманюються.

Осуд виходить через двері язика. В аскетиці ця недуга називається багатоглаголення.

Багатоглаголення – це трон для марнославства, воно діє через язик. Взагалі балаканина розсіює молитву, вона чужа має бути християнину і в миру, і в монастирі.

«За що засудиш, у тому й побудеш».

Однак, на відміну від монастирського життя, у миру язиком необхідно користуватися набагато частіше. У монастирях ми маємо право мовчати, а в сім'ї треба говорити – про справи, про новини, про виховання, про стосунки. З досвіду знаємо, що коли в сім'ї хтось мовчить – це погано, тут як тут важка атмосфера і явна ознака образи. Живучи у миру, ми маємо говорити і домовлятися, але при цьому – уникати осуду! У сімейному житті уникати засудження набагато простіше – можна створити «кругову поруку боротьби із засудженням». Це позбавить друзів або сім'ю від багатьох бід та гріхів, якими погрішимо.

Є прислів'я: «За що засудиш, у тому й побудеш». Річ у тім, що засуджуючи, ми переживаємо розумом весь логічний ряд гріха. Ми створюємо «дорожню карту» для гріха, і вже залишиться лише лукавому підібрати випадок, щоб ми впали в таке лихо.

Щоб не грішити язиком, за порадою преподобного можна мати на пам'яті кілька прикладів зі Святого Письма. Насамперед – «мовчання Ісусове посоромило Пилата». Але апостол Петро «вимовив слово і потім плакався гірко». Мудрий муж старозавітної Церкви говорив: «Краще пасти з висоти на землю, ніж від язика» (Сир. 20:18).

Багато розмовляти не до діла можна за звичкою від невпорядкованого життя, адже язик – це природна частина нашого тіла. Якщо немає порядку дня, немає цілей, немає пам'яті Божої – тож вакуум заповнює язик. Засудження – частий гість на домашніх застіллях, треба знати, як з цим боротися, як присікати і чим корисним зайняти слух на трапезі.

«Краще пасти з висоти на землю, ніж від язика» (Сир. 20:18).

Особливо гарною зброєю проти марнослів'я, осуду, сміховинності є пам'ять про «вихід із цього життя». Це породжує покаянне почуття і плач душі.

Є ще одна сестра у засудження та балаканини – це брехня. За визначенням преподобного Іоанна, «брехня є винищування любові... ніхто з розсудливих не визнає брехню за малий гріх, бо немає пороку, проти якого Всесвятий Дух вимовив би такий страшний вислів, як проти брехні ... Бог погубить вся глаголющія лжу (Пс. 5:7)».

Отже, треба пам'ятати, що Бог Сам винищить брехуна. Один із боговидців сказав: «Страшно впасти в руки Бога живого».

Ті, хто прикрашають дійсність, вносять у неї небилицю, – цим уподібнюються лукавому, який навмисно спотворив заповідь Божу, щоб уловити Єву. Брехня, за словами Ліствичника, виникає часто зі страху, буває з лицемірства або заради сміху. Нехай совість як непідкупний суддя, твердо стоїть проти брехні.

Бійся Бога, бійся заради якихось примарних вигод, марнославства чи страху перед людиною стати ворогом Богу. «Не знає немовля брехні; не знає її і душа, що очистилася від лукавства». Як п'яний говорить завжди істину і брехня відступає від серця, так і ті, хто впиваються покаянням перед Богом, не можуть брехати, щоб не втратити Бога. «Хто здобув страх Божий, той усунувся брехні».

Читайте також