Віра, Надія, Любов і Софія: три доброчесності та їхня духовна мати

Три опори християнської душі. Фото: mari-mitropolia

Церковний календар згадує про багатьох мучеників, які постраждали за віру в Христа в роки язичницьких гонінь. Але історія святих сестер Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії відрізняється від інших подібних історій. Їхня кончина стала вершиною християнського сповідництва. 

Шановані сьогодні святі мучениці показують переконливий приклад духовної стійкості. Вони довели свою готовність і рішучість померти за Христа, висловивши протест імператору-язичнику, який схиляв їх до зради віри.

Страждання і материнська любов святої Софії

Про те, як страждали юні дівчата, піддаючись різним тортурам, не те що писати, навіть думати страшно. Але для нас важливо не лише усвідомлення їхньої готовності перетерпіти все в ім'я своєї віри. Нам важливо хоч на мить зрозуміти, що відчувала їхня мати Софія, коли її діти терпіли невимовний біль. Адже вона була вдовою. Втративши чоловіка, на своїх очах вона втрачала і улюблених дочок. Вона стала живим свідком кошмару, який відбувався під час тортур дівчат.

Але вона відчувала і знала, що Господь дає їй таке мученицьке випробування для того, щоб її довіра до Бога не ослабла, а, навпаки, зміцніла в горнилі страждань.

Сестри були знівечені і жорстоко вбиті, а їхня мати своїми руками поклала останки дівчаток у земляну яму і кілька днів не відходила від могили, проводячи час у гарячій молитві. Там вона і зустріла свою кончину. Напевно, сьогодні вже і не знайдеться мати, яка замість прокляття і помсти вбивцям змогла б сприйняти таку жахливу подію як істинну волю Божу.

Три доброчесності – три опори християнської душі

Імена святих мучениць Віри, Надії та Любові, які уособлюють головні доброчесності, були і залишаються священними для нашого народу. У наших краях аж до XVIII століття цими іменами нікого не називали з почуття благоговіння перед головними доброчесностями.

Віра, надія і любов стали трьома опорами, на яких зводиться християнська душа.

Віра, за словом апостола Павла, є «здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр. 11: 1). Ці дві основи віри завжди послідовні. Спочатку людина звертає свої молитви до Бога, не залишаючись до кінця впевненою в тому, що на них буде якась відповідь. І лише коли очікуване здійснюється, людина починає вірити в невидиме. Вона вже не тільки довіряє Богу, але впевнена в тому, що Господь відповідає на її прохання. Так народжується віра – та якість, без якої духовне життя стає безпідставним.

Друга опора віруючого – надія. Надія як прагнення відчути на собі милість вищої сили існувала ще в дохристиянську епоху. «Поки дихаю – сподіваюся» – такий девіз ніс життям давній римлянин. Він сподівався на сприятливий результат життя, так і не осягнувши бажаного здійснення цієї надії, відображеної в події Воскресіння Христа Спасителя.

Надія на спасіння не існує без віри в Бога.

Якщо ми сподіваємося лише на людську допомогу, ми можемо її так і не дочекатися. Уражена виразкою гріха людина може нас зрадити, а люблячий Господь не зрадить ніколи.

Ми не дарма говоримо про те, що головна якість Бога – це любов. «Бог є любов, і той, хто перебуває в любові, перебуває в Бозі, і Бог у ньому» (1 Ін. 4: 16), – говорить євангеліст Іоанн Богослов. А апостол Павло, описуючи тріаду доброчесностей, промовляє: «Тепер перебувають ці три: віра, надія, любов; але любов з них більша» (1 Кор. 13: 13).

Чому саме любов стоїть вище віри і надії?

Тому що любов – це якість, притаманна Богу. І водночас це якість, вихованню якої має бути присвячене все людське життя.

Віра і надія можуть згаснути в душі людини під тягарем скорбот і труднощів. Любов не згасає ніколи, адже її джерело – Сам Господь.

Софія – Премудрість Божа

Розмірковуючи над трьома головними доброчесностями християнина, ми не повинні забувати про їхню духовну матір. Матір'ю святих мучениць була Софія, чиє ім'я перекладається як «премудрість». Матір'ю всіх християнських якостей виступає Божественна Премудрість.

Поняття Премудрості зустрічається і в античній філософії, і в пам'ятках іудаїзму, і в Старому Завіті. Вже в Соломонових книгах Премудрість наділяється якостями живої особистості, причому якостями не людськими, а Божественними. Але повне розкриття вчення про Софію отримує в Євангелії.

Християнське богослов'я привносить у це ім'я властивості Самого Бога, називаючи Софію (Премудрість) «втіленим Богом», Яким є Господь Ісус Христос.

Тому, нарівні з іконографією святої мучениці Софії, в Православ'ї можна зустріти образ Софії – Премудрості Божої, зображеної у вигляді Ангела в вогняному сяйві.

Сьогоднішній день можна вважати і Господським святом, і днем вшанування духовного подвижництва. Наслідуючи святим мученицям і донині багато православних християн мужньо відстоюють віру, відповідаючи на непрості виклики сучасності, протистоячи жорстоким гонінням, зведеним на Церкву Христову. 

Постараємося дбайливо зберігати і примножувати дані нам від Бога віру, надію і любов. І нехай цінною порадою стануть для нас слова святителя Луки Кримського: «Ми маємо жити вірою, надією і любов'ю: це наша опора, цим ми повинні дихати, але треба пам'ятати, що як не велика віра, як не благословенна надія, любов вище за все. Набувайте ж усі Христову любов, очистіть серця ваші й дайте в них місце святій любові!»

Читайте також