Як жити під час війни: поради святого співвітчизника

Навіть із найстрашнішої ситуації завжди можна винести щось позитивне. Вочевидь, що це позитивне не лежить на поверхні, але видобувається працею і залежить не від зовнішніх обставин, а від нашого внутрішнього настрою. Знайти хоч щось хороше в випробуванні дуже непросто, але є люди, до досвіду яких варто прислухатися. Одним із таких чудових святих є наш земляк святитель Інокентій Херсонський, день пам'яті якого Православна Церква святкує 7 червня.

Його ім'я багатьом із нас добре відоме, тільки мало хто знає, що йому разом зі своєю паствою та кліром довелося пережити морську блокаду та бомбардування Одеси під час Кримської війни.

Все почалося з того, що в 1854 році об'єднана англо-французька ескадра з'явилася біля берегів кафедрального міста святителя Інокентія. У своєму слові, сказаному з цієї нагоди, він приковує увагу слухача до Христа. Ось, начебто, очевидна дія, але подивіться, як святитель робить це.

Малодушна людина відразу приходить у сум'яття, а все тому, що не має в собі опори.

Владика справедливо зазначає, що в такій непростій ситуації навіть у храмі складно думати про Бога, всі наші думки поглинають скорботи, що насуваються. Малодушна людина відразу приходить у сум'яття, а все тому, що не має в собі опори. Однак, ті події, що нас вганяють у ступор, одночасно є і моментом здобуття підстави, якої не вистачає. Хочете втішитися, знайти надію, крізь півтора століття звертається святитель і до нас, отже зверніть увагу на підбадьорливі слова Христа: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!... будьте відважні: Я світ переміг!» (Ін. 14, 1; 16, 33).

Справді у випробуваннях душа буквально оголюється, немов відкритий нерв, стає сприйнятливою до зовнішнього впливу. Це момент істини, момент, коли людина або переживе реальну зустріч з Богом, або стане жорстокою.

«Не турбуйся, а віруй твердо в Бога і в Спасителя твого, віруй і покажи віру твою від почуттів і діл твоїх, – продовжує владика Інокентій, – тоді страх і збентеження самі собою віддаляться від тебе, бо сила Всевишнього відкриється в тобі, і допомога Господня побачить тебе. Батько всемогутній не залишить і нині улюбленого Сина, як не залишив Його на Голгофі: а велелюбний Син не залишить нас, котрі віруємо в ім'я Його».

«Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!... будьте відважні: Я світ переміг!» (Ін. 14, 1; 16, 33).

Випробування, як каже святитель, відсікають від нас нечистих і богопротивних кумирів, яким ми поклонялися. У кожного є свої ідоли: для когось це комп'ютерні ігри чи соціальні мережі, для когось порнографія, для когось смачна їжа, алкоголь, млість, лінь тощо. Нам не подобається обмежувати себе, «затягувати тугіше пояси», але в скорботних, складних умовах доводиться це робити. Це як із постом – добровільно взяти на себе навіть просто продуктові обмеження – вкрай важко, а от якщо всі християни довкола постують, якщо церковний статут до цього зобов'язує – тоді легше. Легкі та доступні зміни можуть бути тільки до гіршого, будь-яка позитивна та якісна зміна – завжди болюча.

В умовах, коли ми інертні в питаннях духовного життя, скорботи є саме тим каталізатором, який допомагає почати рух до здобуття Скарбу, недоступного жодному руйнуванню: «Можливо, в той час, коли тілесна людина наша зазнає поневірянь і страждань, через це саме оживе внутрішня, ми воскреснемо духом, почнемо нове життя за Богом, і перестанемо вбивати себе крайньою пристрастю до тимчасового та тілесного», – своїм словом підштовхує нас до дії владика.

«Можливо, в той час, коли тілесна людина наша зазнає поневірянь і страждань, через це оживе внутрішня, ми воскреснемо духом, почнемо нове життя за Богом, і перестанемо вбивати себе крайньою пристрастю до тимчасового і плотського».

Англо-французький флот відкрив бомбардування одеського порту у Велику Суботу, якраз у той момент, коли в храмах відбувався чин поховання Плащаниці. Святитель Інокентій бачив у цьому промисел Божий, який дарує надію у, здавалося б, безнадійній ситуації. Страхи і переживання одеситів того часу нам сьогодні дуже зрозумілі, і в такій непростій ситуації владика каже, що війна – це слабка тінь пекла, а якщо християнин, що стоїть біля Гробу Господнього, не повинен боятися пекла, то тим більше бомбардування не є приводом для безрадісного збентеження і зневіри.

З огляду на цю думку, можна сказати, що в кожній складній і скорботній ситуації Господь «загартує» нас проти пекельних мук, щоб їхня безодня не злякала і не поглинула нас, щоб знайшовши в Бозі опору тут, на землі, ми не втратили її і після смерті.

«Війна – це слабка тінь пекла, а якщо християнин, що стоїть біля Гробу Господнього, не повинен боятися пекла, то тим більше бомбардування не є приводом для безрадісного збентеження і зневіри».

Зі сказаним можна легко погоджуватися, тільки якщо приймати настанови святителя Інокентія не розумом, а серцем. Коли долає не просто страх чи сум'яття, а біль від бачення навколишніх руйнувань, від бід, від втрати близьких – не стати жорстоким буде дуже важко. Але все одно треба пам'ятати, що ненависть – це не просто безвихідь, а шлях саморуйнування. Важко буде в будь-якому разі, біль болітиме, душевні рани повністю тут на землі не затягнуться, але віра, зустріч із Богом дають не просто надію, а впевненість, що страждання припиняться, дають сили рухатися далі, творити та допомагати іншим.

Втіха – це вже чимало, однак Господь дарує не лише її. Він зцілює. Залишається зробити тільки такий важкий, але такий необхідний крок Йому назустріч.

«Не бійтеся, улюблені, такої самовідданості і цієї висоти духовної, – вигукує святитель Інокентій перед одеситами під час навали ворожого флоту, – через це ніхто й нічого не втратить, проте всі можуть придбати. Бо коли ми, знехтувавши всім земним, схопимся всіма силами душі за життя вічне, то Господь, бачачи нашу віру й любов, Сам дбатиме за нас і про життя наше тимчасове».

Читайте також