Чи правда, що військових можуть відлучати від причастя?

Сергій Ніконець

Відповідає протоієрей Андрій Гавриленко:

– Не просте питання. Почнемо з того, що вбивство – смертний гріх, і це незаперечна істина. Будь-яке вбивство, від аборту до евтаназії. Це гріх проти задуму Творця. Спроба вершити долю іншого за власною волею. Це гріх, що відсікає від нас благодать Божу.

Людина створена за образом Божим. У ньому збережений відбиток Божества. У цьому сенсі вбити людину – це повстати проти Бога, проти Його образу в людині. Отже, далеко відійти від Бога.

Усім, хто так погрішив, щоб повернутися до Бога, привернути на себе благодать, необхідно пройти улікування – епітимію, як процес покаяння. Це стосується й воїнів, які захищали свою Батьківщину і ближніх. Але тут є важливе уточнення та особливість!

Захищаючи життя та свободу своїх близьких, ризикуючи своїм життям, вони виконують велику заповідь: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ін. 15:13). Тому всім загиблим і взагалі воюючим воїнам Господь прощає багато гріхів, вони омивають їх своєю кров'ю заради любові.

Враховуючи це, під час ведення бойових дій Церква підтримує солдатів і офіцерів та допускає їх до причастя без епітимії. Адже вони щохвилини стоять перед обличчям смерті і жертвують собою. Одній блаженній стариці після Другої світової війни наснився її загиблий брат і сказав: «Я мав багато гріхів, але за війну мені Бог багато пробачив».

Проте по-іншому стоїть справа після війни. Всім, хто повернувся, доводиться жити з думкою, що «я вбивав людей». Хто на війні вбивав, той знає, про що я пишу. Для примирення совісті, для розради душі необхідно принести епітімію, як процес лікування власного серця. З благословення духовника якийсь час каятися, так підготувати своє серце, зробити його скрушеним і смиренним, щоб прийняти Тіло і Кров Господа, Які спасають та освячують. Частина епітімії може полягати також в тому, щоб молитися за вбитих ворогів і т.д.

Читайте також