Чи може людина пізнати себе повністю?
Протоієрей Василій Кучер про межі самопізнання.
Олександр Васильченко запитує: Чи може людина пізнати себе повністю?
Відповідає протоієрей Василій Кучер:
Одразу скажу – ні, повністю не може. І справа тут не в тому, що ми з вами погано докладаємо зусиль. Людина влаштована набагато глибше, ніж їй самій здається. Можна навести наукові дані про те, що більша частина процесів у нашій психіці відбувається взагалі без участі свідомості, але факт залишається фактом – ми бачимо в собі тільки верхівку. Пророк Давид прямо про це молився: «Прогрішення хто розуміє? від тайних моїх очисти мене». Тобто він розумів, що в ньому є те, чого він сам про себе не знає.
Повністю людину знає тільки Бог. Апостол Павло каже, що нині ми бачимо «ніби крізь тьмяне скло», знаємо частково, а повністю пізнаємо потім – так, як Бог знає нас.
Чи означає це, що і намагатися не потрібно? Звичайно, ні. Святі отці дуже багато говорили про пізнання себе, тільки розуміли його не так, як сьогодні заведено (тести, «типи особистості», розбір власного дитинства). Для них пізнати себе – це насамперед побачити свої пристрасті. Преподобний Петро Дамаскін писав, що початок просвітлення душі – це коли людина починає бачити свої гріхи, як пісок морський.
До речі, як це відбувається? А дуже просто: чим ближче людина до Бога, тим більше темного вона в собі бачить. Це як у кімнаті із зачиненими шторами – пилу не видно, а відкриєш вікно, і в сонячному промені видно кожну порошинку. Тому святі щиро вважали себе гіршими за всіх, і це не було позою.
І ще один момент. Себе неможливо пізнати наодинці. Багато про себе ми дізнаємося тільки поруч з іншими людьми – у родині, на роботі, коли нас зачепили або коли потрібно поступитися. Саме там і стає видно, що в нас усередині насправді (і найчастіше це сюрприз).
Тож повністю пізнати себе ми не зможемо. Але пізнавати себе потроху, у світлі Божому і поруч із ближнім, – це і є робота всього нашого життя.
