Притча: нічні розмови з небіжчиками

До знаменитого подвижника прийшов чернець-початківець, просячи вказати йому шлях досконалості.

– Цієї ночі, – сказав старець, – йди на цвинтар і до ранку вихваляй похованих там покійників, а потім прийди і скажи мені, як вони приймуть твої хвали.

На другий день чернець повертається з цвинтаря:

– Виконав я твій наказ, отче! Всю ніч гучним голосом вихваляв я цих небіжчиків, величав їх святими, преблаженними отцями, великими праведниками і угодниками Божими, світильниками всесвіту, криницями премудрості, сіллю землі; приписав їм усі чесноти, про які тільки читав у священному писанні та в еллінських книгах.

– Ну що ж? Як вони висловили тобі своє задоволення?

– Ніяк, отче: весь час мовчали, жодного слова я від них не почув.

– Це дуже дивно, – сказав старець, – але ось що ти зробиш: цієї ночі йди туди знову і лай їх до ранку, як тільки можеш сильніше: тут уже вони напевно заговорять.

Наступного дня чернець знову повернувся зі звітом:

– Я всіляко ганьбив їх і паплюжив, називав псами нечистими, судинами диявольськими, боговідступниками; прирівнював їх до всіх лиходіїв зі Старого та Нового завіту від Каїна-братовбивці до Юди-зрадника, від Гівеонітів шалених і до Ананії та Сапфіри богообманників, докоряв їм у всіх єресях від Симонової та Валентинової до новоявленої монофелітської.

– Ну що ж? Як же ти врятувався від їхнього гніву?

– Ніяк, отче! Вони весь час мовчали. Я навіть вухо прикладав до могил, але ніхто й не ворухнувся.

– Ось бачиш, – сказав старець, – ти піднявся на перший щабель ангельського житія, який є послухом; вершини ж цього житія на землі досягнеш лише тоді, коли будеш так само байдужий і до похвал, і до образ, як ці мерці.

Читайте також

Срібні підсвічники: як милосердя стає ціною спасіння душі

Ми часто сприймаємо прощення як легкий жест. Але сцена з роману Віктора Гюго відкриває іншу правду: за свободу іншого завжди доводиться платити своїм сріблом.

Братства: мережева структура проти імперії

У 1596 році православ'я в Україні оголосили «мертвим». Але поки еліти йшли до костелів, прості міщани створили структуру, яка переграла імперію та єзуїтів.

Анатомія сорому: чому фреска Мазаччо передає біль

Перед нами образ, який розділив історію на «до» і «після». Фреска Мазаччо – це не просто мистецтво, це дзеркало нашої катастрофи.

Дерев'яний дзвін: чому стук била сьогодні звучить гучніше бронзи

Той, хто звик до мідного пафосу, навряд чи зрозуміє цей сухий стук. Але саме він скликав людей до Ковчега. Історія била – виклик сучасній епосі.

Гнів і тиша: який погляд зустріне нас наприкінці часів?

Ми стоїмо перед двома безоднями: лютим вихором Мікеланджело і лагідним поглядом преподобного Андрія. Два лики Христа – дві правди, які ми шукаємо у вогні випробувань

Як жменя пшениці перемогла імператора: Їстівний маніфест проти смерті

Перед нами страва з коливом – варена пшениця з медом. Проста каша? Ні. Це документ опору, написаний зерном замість чорнила.