Записки старця Архипа: як сільський батюшка стяжав дари Духа

«Будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби» (Мт. 10:16), — сказав Господь і про схиархімандрита Архипа (Колодія, †2016), дивовижного священника, який явив світу справжні дари духовної мужності, прозорливості та дитячої лагідності. Понад півстоліття він ніс подвиг священства, в години хрущовських гонінь і влади Брежнєва відремонтував і розписав 32 стародавніх храми Чернігівського краю. Автора цих рядків він вразив якоюсь неземною благообразністю, ніби нам зустрівся один з любвеобільних подвижників, про яких можна прочитати хіба що в патериках та агіографічній літературі святої Русі.

Перша зустріч зі старцем

Добре пам'ятаю нашу першу зустріч у селі Хотинівка Ніжинського району Чернігівщини наприкінці 1990–х. Побачили його в худому залатаному підряснику біля убогої хатки–мазанки, де він мешкав, який заготовляв на зиму дрова, з незмінною привітністю і якимось світлим від любові обличчям, ніби очікував він довгоочікуваних дорогих гостей. У його хатинці, в келійці, де між біленою пічкою і кушеткою залишався вузький прохід, і на самому старецькому ложі, підвіконні і столику біля образів, громадилися стопки поминальних записок.

Як позначив сам батюшка невдовзі — його головним послухом є молитва за людей. Живих і померлих.

Так, у процесі спілкування, і не за одну поїздку до старця, відкривався дивовижний життєвий шлях цієї людини. Пам'ятається, у першу поїздку до Хотинівки старець запропонував переночувати у нього, сказавши попередньо, що для гостей у нього побудований цегляний будиночок з опаленням, де по недільних днях він проводить чаювання з парафіянами і духовні бесіди. Там же він пише незвичайні, на наш погляд, ікони, схожі на іконописний стиль єгипетської Коптської Церкви, в яких дитяча простота, ясність і якась святість, притаманна хіба що пензлю невинної дитини.

Коли ми розмістилися в приміщенні недільної школи і сільський світ поринув в абсолютну тишу і спокій, а на небі засяяли осінні зірки і місячний промінь упав на незакінчений старцем образ Спаса Нерукотворного, він приніс нам глечик парного молока з випічкою пшеничного хліба і вручив стопку шкільних зошитів зі словами: «Ось, подивіться мої записки, які пишу помалу вже давно, сам не знаю навіщо, коли на розум приходять якісь думки про нашу віру або хочеться розповісти про чудесні події, які являє Господь мені, грішному і недостойному…»

Читаючи до пізньої години зошити один за одним, написані якимось простим, але явно духовно глибоким з вражаючою простотою і вірою слогом, я все намагався зрозуміти, де зустрічав уже щось подібне. І згадав: так писав про віру преподобний старець Силуан Афонський в однойменній книзі о. Серафима Сахарова, який був за життя на Афоні учнем преподобного.

Не наважуся сказати, що записки о. Архипа (тоді ще безшлюбного протоієрея Анатолія Колодія) точь–в–точь схожі з великими одкровеннями преподобного старця Силуана, але якась подібність і сміливість, з якою отець Анатолій розповідав про сприйняття дарів Святого Духа, також притаманні записам майбутнього схимника Архипа (Колодія).

Через деякий час була видана невелика книжечка з одкровеннями о. Архипа. Враховуючи формат порталу, ми наведемо лише короткі уривки з неї.

Дитинство

«Одного разу мати каже мені: "Нарви гірких черешень, зваримо вареники з цукром". Я пішов у сад, заліз на черешню, став рвати. Дивлюся на стовбур дерева: черешня схожа на православну віру. З одного стовбура виходить три гілки: Один Бог у Трійці — Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. І я подумав тоді про це гірке дерево з трьома стовбурами, схоже на православну віру: якщо православна віра істинна (а тоді я почав сумніватися після приходу до нас штундів–баптистів), то Бог може цю черешню зробити солодкою. (Прим.: Зауважте, у преп. Силуана також був у дитинстві подібний випадок, коли його батько привів у дім листоношу, нібито освіченого, для духовної бесіди, але той виявився атеїстом і стверджував, що ніякого Бога немає, чим посіяв велике смущення в душу дитини, майбутнього старця Силуана).

На другий рік я вийшов у сад і згадав своє визначення (черешні до того часу дозріли). Підбіг до черешні з трьома стовбурами з гіркими ягодами, схожої на православну віру. Спробував з одного стовбура — солодкі! Спробував з іншого — солодкі! З третього — солодкі! Тоді я вигукнув: "Православна віра — правильна віра!"».

Служба в армії

«У 1952 році пішов в армію. Служив під Львовом у м. Самборі… Йшло будівництво казарми. Мені доводилося ходити по мосту через річку Дністер у сільську кузню — робити скоби для будівництва. Треба було йти полем до села. Я у великій печалі думав про деяких священників, які служать тільки перед людьми, а не перед Богом, думав про загибель людей. І важко мені було від цих думок. І раптом мої уста заспівали без мого відома: "Радуйся, Радосте наша, покрий нас від всякого зла і втамуй наші печалі…". І тільки коли я повернувся додому і пішов у храм, почув цей приспів до акафісту Божої Матері "Втамуй моя печалі", який раніше ніколи я не чув. І прославив я Божу Матір.

Одного разу відпочивав я після наряду, взяв кухоль і пішов до колодязя вмитися. І було мені на душі знову важко. Повертаючись від колодязя до казарми, зупинився на розі. І раптом став як би поза собою: і опинився я як би на дні моря в печері. Подивився вгору — а там сонце пробивається крізь товщу води. І стало мені неймовірно страшно і самотньо. І думаю я гірко: зараз на землі люди живуть, одні працюють, інші весілля справляють, співають, веселяться. І ніхто з живих не знає про те, що я тут перебуваю, і ніхто не прийде і не допоможе мені, і ні на одну людину немає надії, нема від кого чекати допомоги. Тільки Один Господь може мені допомогти! І взмолився я до Господа. І прийшов до тями, і як зупинився з кухлем у руці, так і стояв ще довго, не розуміючи, що зі мною сталося. Але через деякий час зрозумів я, що нічого надіятися на людину, тільки на Бога».

Покликання до священства

«Спочатку після армії думав бути двірником біля церкви і прожити так, щоб люди не знали, що я є на світі. Але архімандрит Антоній покликав мене в алтар і запропонував мені стати пономарем. На другий день я сховався на хорах і боявся заходити в алтар, думав так: там місце для ангелів, а я людина грішна. І сидів я на хорах біля стіни, молився Богу відвести від мене цю чашу. І заснув. І приснився мені сон, ніби у мене в руках ніж, і я збираюся позбавити себе життя. Я в страху прокинувся і розтлумачив собі цей сон як образ непослуху. І я вирішив до смерті бути пономарем. Так я прислуговував пономарем два роки.

У 1957 році отця Антонія перевели до Чернігова, я залишився один біля церкви. Бачу уві сні: у селі, де ми жили, в хаті, я одягаю білу білизну, взуваюся і знаю, що зараз ніч. Але в хаті дуже ясно, світліше, ніж удень. Думаю: одягнуся, вийду у двір і подивлюся, від чого так світло. Виходжу і бачу: на небі, вище горизонту, на сході, де сонце встає, Дух Святий у вигляді голуба із зірок — одна біля іншої.

Дивлюся вбік і бачу церкву, і над церквою стоїть святитель Феодосій Чернігівський з дикирієм і трикирієм у руках, як на іконі. І я вирішив їхати до Чернігова до отця Антонія служити пономарем. Коли приїхав до Чернігова, у церкву Преображення Господнього — таку, як мені була показана уві сні, і в ній перебувають мощі Феодосія Чернігівського.

Потім архімандрит Антоній благословив мені їхати до владики, щоб мене рукоположили в диякона. Я подумав, що диякон перебуває в підпорядкуванні у священників і робить те, що необхідно при здійсненні служб. І вирішив до смерті бути дияконом. 18 лютого 1959 року мене владика Андрій рукоположив у сан диякона.

Минуло дев'ять місяців, отця Антонія перевели за штат, а мене на його місце — священником. Я ж не думав і не готувався, хотів бути все життя в послуху у священника. Але 21 листопада, у день Архистратига Михаїла, владика Андрій рукоположив мене у пресвітера.

На другий день владика благословив мені в соборі служити ранню літургію. Я став перед престолом і сказав: "Господи, Ти знаєш, що я нічого не знаю; навчи і допоможи мені".

Я з допомогою Божою відслужив літургію без збоїв, а співаки потім сказали мені, що під час служби вирішили, що я священник старослужащий. Так Господь допоміг, слава Богу.

Потім був направлений у сільський парафію, де прослужив 15 років. Ворог сам і через людей робив свою справу, за попущенням Божим, а ми з Богом робили свою справу».

Попередження про спалення храму

«Одного разу йду в храм. Дух Святий каже: "У селі Хотинівка підготовлений храм до спалення". Я питаю: "На честь чого освячений храм?" Відповідь: "На честь Воздвиження Хреста Господнього". Молитва: "Матір Божа, вмоли Господа, щоб Він заради страждань Своїх на Хресті зберіг цей храм". Відповідь: "Господь збереже, і ти сам переконаєшся своїми очима, що церква була підготовлена для спалення".

Через кілька років я був направлений владикою до Хотинівки настоятелем. Коли приїхав, став оглядати храм дерев'яний. Поліз на горище, дивлюся: на балках прибиті великі банки металеві, як з–під халви або варення. І в них покладена пакля почорніла, гас або бензин, видимо, невдовзі випарувався, а підпалювач не зміг прийти з якихось причин, і храм залишився цілий. Якби балки підпалили, вони б перегоріли, і стеля храму б обвалилася, і церква б згоріла. Але Господь зберіг».

Духовні настанови

«Помітив я за собою, коли я стаю в серці, в душі грішніший, гірший, тоді мені здається, що всі люди негарні, грішні. Коли ж я стаю в серці, в душі кращий, мені здається, що всі люди гарні, добрі, як ангели. Значить, якщо хочеш, щоб люди були гарними, будь сам гарним».

«Коли людина народжується, вона живиться спочатку молоком матері, а потім тільки помалу привчається до твердої їжі і зростає.

Через Таїнство Хрещення людина народжується духовно і годується спочатку молоком духовним, потім твердою їжею (у боротьбі зі страстями і похотями) і зростає в зріст Христа (апостол Павло).

Якщо людина тілом не росте, її називають карликом. Я чув, як один раб Божий казав, що зараз люди як духовні карлики, тому що вони після хрещення (народження духовного) не живляться словом Божим і святими таїнствами».

Про розколоначальника Філарета

«Коли Філарет почав розкол, я дуже переживав. Я любив Філарета як нашого екзарха і владику і завжди про нього молився. І думав: поїду до Філарета і поговорю з ним про розкол, про те, що Церква в небезпеці, що розкол принесе багато бід для України. І вже вирішив їхати до Києва. І уві сні бачу: стоїть Філарет без одягу, зовсім голий, у порожньому колодязі, з якого пішла вода.

І взмолився я уві сні до Господа і прокинувся. І розтлумачив мій сон: Філарет голий — позбавлений архієрейської благодаті, і колодязь — Вода Жива — Дух Святий відійшов від нього. І передумав я до нього їхати».

Висновок

«Думав я: писати чи не писати про те, що відкривав мені Господь протягом мого життя? І подумав, що Ісус Христос не приховував сліз. Апостол казав, що він слізьми вчив. Збиралися апостоли і розповідали, що Господь їхніми руками творив. А в іншому місці пишеться (житіє Марії Єгипетської), що таємницю царську треба зберігати, а діла Божі звіщати. Попросили мене люди добрі розповісти дещо зі свого життя, про те, як милував і зберігав мене Господь.

Я лише нагадав про любов Божу, про милість Божу до всього світу і до мене, грішного, особисто, про довготерпіння Боже.

Прочитавши написане, знайдуться такі, які будуть мене ганьбити (я цього достойний). Але можуть знайтися і такі, які можуть подумати вище мене. Однак ніде не прославляється той осел, на якому силою Божою була поставлена ікона Божої Матері. Осел прийшов до воріт афонського монастиря з іконою на спині і зупинився. Ченці взяли ікону і прославили Цариню Небесну. А за осла — повне мовчання.

Тобі слава належить, Господи Боже наш, і Тобі славу возсилаємо — Отцю і Сину і Святому Духу нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».

Спочив старець 29 липня 2016 р. у Ніжинському Благовіщенському монастирі, куди був запрошений правлячим архієреєм як духівник і старець для сповіді ченців, духовенства і мирян, де прийняв чернецтво з ім'ям Антоній, на честь преп. Антонія Києво–Печерського, а потім і велику схиму з ім'ям Архип, на честь преподобного Архиппа Херотопського (VI ст.). Спочив блаженний старець в обителі і там же похований. До його могилки у множині прибігають люди і отримують просиме. Молися Богу про нас, отче Архипе, і вічна тобі пам'ять!