Як псалом з помилками врятував солдата від демонів

Візантійський прикордонник. Фото: СПЖ

У 1937 році археолог Гарріс Данскомб Колт розкопував руїни невеликого містечка Нессана на півдні пустелі Негев і натрапив на несподівану знахідку. В одній із церков, під завалами, лежала зв'язка майже двохсот папірусів.

Це виявився діловий архів візантійського гарнізону, що пролежав у землі тринадцять століть. Документи охоплювали період з 505 по 689 рік: від розквіту імперії Юстиніана до перського вторгнення і вже арабського панування.

Історики роками розбирали ці папери по крупицях. Те, що вийшло в підсумку, – унікальний і детальний портрет простих солдатів, які жили на самому краю християнського світу.

Хто стояв на цьому кордоні?

Нессана була кастроном – укріпленим поселенням із гарнізоном камелярів, місцевим ополченням на службі імперії, що отримувало за це земельний наділ. Військову частину в документах називають «Феодосіанами» – вірними синами імператора Феодосія.

Служба передавалась у родині у спадок: син займав місце батька, онук – місце діда. Ці люди не були професійними легіонерами, присланими зі столиці. Вони народились у цих самих безлюдних пісках, тут же одружувались, торгували верблюдами й охороняли караванний шлях, яким паломники йшли до гори Синай.

Саме тому їхній архів так не схожий на офіційну хроніку. У ньому немає героїчних донесень про перемоги. Є лише боргові розписки, шлюбні контракти, заповіти, судові суперечки про спадщину. І майже в кожному документі, де потрібен був свідок, поряд з іменем стоїть військове звання – дромедарій, декуріон, пріор кастрону.

Християнство в цих документах не стоїть у сухому рядку «віросповідання», а буквально розлите по всьому тексту.

Угоди скріплюють іменем Христа, гроші заповідають на потреби церкви, а сам архів десятиліттями зберігали під дахом храму – наче саме там документам було найбезпечніше.

Оберіг з помилками в правописі

Була у цих солдатів і зовсім інша, більш особиста віра – та, що захищала не лише майно, а й саме життя. З папірусів Єгипту та сусідніх областей відомо про існування маленьких амулетів із текстом 90-го псалма: «Живий у допомозі Всевишнього».

Учені називають його найбільш переписуваним біблійним текстом пізньоантичного світу. Один такий папірус із колекції університету Дьюка, датований кінцем VI століття, фахівці чітко називають солдатським.

Він виглядає як маленький сувій, де з одного боку – псалом, а з іншого – молитва «Отче наш» з безліччю орфографічних помилок. Писав його явно не професійний писар із міської канцелярії, а сам господар або випадковий грамотій за скромну плату.

Цей псалом обіцяє захист від «стріли, що летить вдень», від «язви, що ходить у темряві». Для солдата, що ніс варту в пустелі, де реальну небезпеку несли не абстрактні демони, а розбійники і спрага, це були не відсторонені поетичні метафори. Сувій зашивали в одяг, носили на шиї, клали поряд зі зброєю. Церковна молитва і побутовий оберіг жили в одній кишені.

Документи, які пережили імперію

Гарнізон камелярів розпустили приблизно до 600 року, коли імперія вже не могла утримувати прикордонні частини. А через кілька десятиліть прийшли арабські завойовники. Логічно було б очікувати обриву документообігу. Але архів продовжується.

Серед пізніх папірусів – вимога поставок пшениці та олії від 675 року, складена одразу двома мовами – грецькою та арабською, від імені нового намісника. Містечко продовжувало платити податки новій владі, як і попередній. Храми залишались відчиненими, а паломники, як і раніше, йшли через Нессану до Синаю.

Солдати, чиї імена зберегли ці папіруси, не залишили жодної проповіді й не здійснили жодного подвигу, гідного окремого літопису. Але подвиг їхньої віри видно навіть крізь устрій їхнього життя.

Вони зберігали важливі папери в храмах, ставили свідчення під чужими угодами іменем Христа, носили при собі потерті сувої з помилками в правописі. Імперія, яка їх озброїла й найняла на службу, рухнула у них на очах. Але те, у що вони вірили, залишилось із ними до кінця земного життя і в житті вічному.

Читайте також