Духовна чутливість живої душі

Терпіння. Фото: відкриті джерела

Євгеній Болдін запитує:

Чому віруюча людина відчуває біль і скорботу від оточуючих, які чинять зло?

Відповідає протоієрей Василь Кучер:

​Одразу скажу те, про що зазвичай думають у такій ситуації: «напевно, зі мною щось не так, я занадто нервовий, занадто мнительний». Насправді все рівно навпаки.

Річ у тому, що біль від чужого зла – це якраз ознака здоров'я, а не хвороби. Адже здорова рука відчуває опік, а відморожена не відчуває нічого. І коли людина живе серед бруду і брехні цілком спокійно, це якраз і страшно, тому що чутливість у неї вже вибита начисто.

Тут можна згадати праведного Лота. Апостол Петро пише про нього, що він, живучи між содомлянами, «щодня мучився в праведній душі, бачачи і чуючи беззаконні діла» (2 Пет. 2:8). Зверніть увагу, апостол називає його праведним і говорить, що він мучився. Отже, муки через зло в якомусь сенсі можуть навіть супроводжувати праведність.

Є й друга причина, про яку говорять отці. Ми влаштовані так, що відчуваємо, що людство – це не набір окремих людей, а один організм. Апостол Павло пише: «страждає один член, страждають з ним усі члени» (1 Кор. 12:26). Тому чужий гріх і відгукується в нас болем, і це не чутливість, це спорідненість.

Але тут дуже важливо не переплутати дві речі. Тому що скорбота про зло буває різна. Одна – коли людині боляче за того, хто чинить зло, і за тих, кому від цього погано. Такий біль народжує молитву. А інша – коли всередині здіймається роздратування, осуд, злість на самих людей. І ось цей другий біль до Бога стосунку вже не має, хоча маскується під ревність про правду.

Преподобний Ісаак Сирін описував милосердне серце як те, що горить любов'ю до всякої твари, навіть до ворогів істини. Зауважте – горить, але не ненавидить.

Тому перевіряти себе треба дуже простим способом. Подивіться, чого вам хочеться після того, як ви зіткнулися з чужим злом.
​Якщо хочеться помолитися за людину – все нормально. Якщо хочеться, щоб вона отримала по заслузі, – значить, до співчуття домішалася гординя, осуд або ненависть.

І останнє. Отці кажуть, що в міру того, як людина бачить власні гріхи, чужі перестають її так палити. Не тому що вона стала байдужою, а тому що зрозуміла, що сама страждає від того ж.

Читайте також