Ієросхимонах Димитрій Зографський: Поверхневе ставлення до речей – найбільший ворог сучасної людини

Ієросхимонах Димитрій – насельник Зографської святої обителі св. Георгія. В даний час служить в монастирі Св. Іоана Рильського с. Герман, Болгарія, який є подвір'ям Зографського монастиря.

Перед прийняттям великої схими ієромонах Димитрій подвизався з ім'ям Віссаріон. Став відомим завдяки книзі, у якій викрив темну сторону діянь Ванги та Петра Динова та зарекомендував себе як проповідник, який роз'яснює безліч питань духовного характеру. У співавторстві ієромонаха Іоанна (Філіппова) видав книгу під назвою «Забобони серед сучасних християн», в якій розглядається сутність мартениць¹ (амулетів), кукерів² , Трифона Зарізана³  та інших язичницьких звичаїв, які популяризуються в наші дні в Болгарії.

– Отче, що представляють собою мартениці з християнської точки зору?

Перш ніж відповісти на це питання, необхідно усвідомити для себе, що таке «марновірство». А марновірство – це коли ми розраховуємо на щось таке, що в реальності не існує і користі принести не може. «Марно» означає «порожній», «безглуздий», «непотрібний». Тому марновірство – це «порожня віра». Чому мартениці являють собою забобон? Люди, які купують їх, бажають поліпшити собі настрій, проявити до своїх друзів жест ніжності або уваги. Ясна річ, що більшість з них не чекають на допомогу від якихось язичницьких божеств, але з духовної точки зору це не має значення. Ще святитель Іоанн Златоуст говорив, що багато хто розраховує на червоні нитки. Зверніть увагу, що він жив в IV столітті (відійшов до Господа у 407 р.), але каже, що навіть у ті часи багато людей, замість того, щоб носити на собі животворчий Хрест, обвиваються червоними нитками і покладають на них порожні надії.

Добре, якщо людина замислиться, звідки беруться мартениці. Бо Господь каже, що добре дерево приносить добрі плоди, а погане дерево – погані. Давайте поглянемо на це дерево, щоб зрозуміти, який його плід. Мартениці мають цілком і повністю окультне походження. Їх виготовляють строго певним чином, щоб домогтися «впливу», який сприяє якійсь «дії» якоїсь «магічної сили». Це повністю окультна філософія, в якій немає нічого християнського. А якщо дерево таке, то й плід його не може бути добрим. Від забобонів завжди чекають миттєвого результату, на відміну від духовного життя, де від людини потрібен час та зусилля. У духовному житті ми маємо боротьбу з собою, зі своїми пристрастями, боротьбу зі своїми недоліками, які для нас стали другою природою. Ця боротьба вимагає часу. Господь навчає нас, щоб ми терпінням спасали свої душі, говорить про вузький шлях. У випадку з забобонами ми маємо широкий шлях – речі діють швидко і без будь-яких зусиль: відкриваєш з ранку двері церкви, а вони не замкнені – значить, пощастило; купуєш собі мартениці і тут же забезпечуєш себе здоров'ям.

Християнське вчення не обіцяє нам нічого швидкого і безболісного, до чого прагне сучасна людина. Зміна, яка повинна відбутися у нас всередині, вимагає часу, і навіть «крові». Святі отці кажуть так: «Дай кров, і ти отримаєш дух». Це означає, що від нас потрібно трудитися для Господа, і тоді ми отримаємо спасіння, Божественну благодать, яка і преобразить нас. В мартеницях та інших амулетах і талісманах відсутній цей християнський дух боротьби з самим собою, відсутня молитва до Господа – молитва до однієї Особистості. Християнин – той, який воістину розібрав сутність християнства, – знає, що Бог – це Особистість. Коли ми молимося, ми звертаємося не до якоїсь безособової сили, а до Особистості, яка сповнена Любові і реальним чином в змозі допомогти. Те, що Бог дає нам – це Його нестворена благодать. Саме вона нас і перетворює. Вона передається нам, коли ми беремо участь в таїнствах Церкви і коли ми маємо безпосереднє відношення до Бога Любові, коли молимося до Нього. А не через мартиниці та амулети.

Не слід більше нехтувати речами – коли людина купує мартениці, вона приносить жертву, нехай і невелику. Кому вона призначена? Очевидно, не християнському Богу. Але тут наше серце не залишається порожнім, як говорить старець Паїсій Святогорець. Якщо ми не служимо Богу, ми служимо Його ворогові. У житії Никифора Кіпрського розповідається один випадок. Прибув одного разу оркестр, який грав непристойну музику. Один християнин кинув музикантам золоту монету. Св. Нифонт таємничим чином побачив, як ця монета спочатку падає на дно пекла, а потім вже йде в кишеню до музиканта. Тобто ця жертва сягає глибин пекла. Дрібнота, яку наші брати і сестри дають за мартениці, йде не Богу, а Його ворогу. І навіть, якщо вони не розуміють цього, це їх абсолютно не виправдовує.  А раб той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий. Хто ж не знав, а вчинив каригідне, буде мало він битий (Див. Лк. 12: 47-48). Тобто незнання не звільняє нас повністю – покарання все одно до нас прийде.

– А що б ви сказали людям, які ідентифікують мартениці та кукерські ігри з «Болгарією» і вважають, що таким чином вони навчають дітей любові до Батьківщини, яка утворює в них болгарську ідентичність?

Це неправильні думки. Адже мартениці та кукерські (ряджені) ігри мають язичницьке походження. Вони не зародилися в Болгарії, але були туди завезені. У житії Дасія Доростольского, який жив у III столітті, пишеться, що люди одягали на себе маски тварин і бешкетували. Також він пише, що це язичницьке свято. Християнство з'явилося на нашій землі набагато раніше. Погано те, що болгари залишаються християнами тільки зовні. Набагато більше їх приваблюють язичницькі звичаї. Вони цікаві болгарину, і, не знаючи їхньої справжньої суті, він передає цю цікавість своїм дітям, своїм близьким і тим самим завдає всім їм духовної шкоди.

Поверхневе ставлення до речей – це найбільший ворог сучасної людини. Вони не цікавляться ані походженням речей, ані результатом їхнього впливу. Через це поверхневе мислення все менше людей залишаються християнами. Чи не це говорив і Сам Господь Іісус Христос: «Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?» (Лк. 18: 8). Звичайно ж, Він говорить про істинну віру.

Поверхневе ставлення більшості людей не дає їм дійсно цікавитись, дійсно змінюватись, дійсно звертатися до Господа. Їм подобається «Хелловін», їм подобаються ряджені маски, образи монстрів з мультфільмів. Потворність починає приваблювати людину. А це неподобство завжди було символом чогось сатанинського, демонічного. Проблема полягає в тому, що діти з самого раннього «тендітного» віку звикають до цієї потворності та ідентифікують себе з нею. Це відбувається через виховання, оскільки батьки самі не налаштовані по-християнськи. Вони можуть ходити час від часу до храму та ставити свічку, але це не означає, що вони справжні християни. Якщо в тебе у серці немає Бога, якщо ти не прагнеш стяжати Його у своєму серці, якщо ти не жадаєш Христа, все інше насправді не приведе тебе до Нього.

– Так, ми є свідками запеклої естетизації зла. Чи ми можемо запідозрити, що у підростаючого покоління формується свідомий смак до демонічних видовищ?

Спеціально для свята Хелловін вкладається багато грошей. На жаль, і вчителі, і директори беруть участь в цьому абсолютно свідомо. Батьки розповідають, що коли вони відмовляють дітей від участі в цьому «святі», діти виявляються не просто в меншості, але в меншості переслідуваній. Все стає все більш організованим. В магазинах продається все, починаючи від великих ланцюгів, і закінчуючи демонічними масками. Для торговців це хороший бізнес. Людська жадібність призводить до бажання продати злоякісний і душешкідливий товар, тільки щоб отримати на один лев більше. Коли збираються бездуховність та жадібність, суспільство сповзає у неправильному напрямку і знаходиться на шляху погибелі. Болгарія не має нічого спільного з традицією «Хелловіна», але це свято популяризується. Все відбувається дуже швидко, прямо на наших очах. Тому все це – організований процес та наслідок людської жадібності.

– Якщо ми повернемося до місцевих традицій, то побачимо, що особливо у випадку з іграми ряджених, фінансовий фактор не настільки значний. Проте світська влада ставиться до них толерантно. Чи є це помилковим просуванням національної ідеї, або ж це ревність «Вітчизняного фронту»⁴ за принципом «Хліба й видовищ»?

Швидше за все, друге. Для політиків це найкоротший шлях до зближення з народом, щоб показати йому, що вони дійсно щось роблять. Що стосується принципу «Хліба й видовищ», то вони знають, що він був особливо сильний в Римській імперії. А сам факт того, що він стає все більш актуальним і в наш час, вказує на те, що ми повертаємося до язичницьких звичаїв. Різниця лише в тому, що язичники тих часів не знали Христа. А у випадку з нашою країною ми не можемо сьогодні сказати, що Христос не був у ній проповіданий. Це означає, що Він все частіше стає свідомо гонимий нами. Адже, – я знову повторюся, – християнське життя вимагає самопожертви, воно йде по довгому шляху. Це не просто пошук, але й робота над собою.

Політики ганяються за дешевою популярністю. І тут Церква мусить реагувати набагато жорсткіше – хто прислухається до голосу Церкви? У той час, коли самі люди стоять далеко від християнського погляду на життя, голос Церкви залишається голосом волаючого в пустелі. І знову повторюся: все залежить від того, чи хоче людина йти вузьким шляхом, або ж широким.

– З християнської точки зору, чи є допустимим, якщо людина, яка сповідує себе православним християнином, носить мартеницю, при цьому кажучи: «Я сприймаю її як традиційний художній витвір та не вкладаю в неї нічого духовного»?

Якщо ми почнемо кричати: «Що ви робите! Ви наслідуєте язичницькі звичаї?!», – ми нічого не доб'ємося. Правильним та успішним підходом буде поставитись до людини із розумінням і потім вже пояснювати. Нехай мати ласкаво звернеться до своїх дітей і скаже їм: «Мартениця не принесе тобі ніякої користі. Тобі немає жодної потреби носити її. Давай я куплю тобі ікону та розповім тобі про життя святого, який зображений на ній». Нам потрібно зі смиренням і терпінням все пояснювати оточуючим. Я ще раз зауважу – з терпінням і розумінням того часу, в якому ми живемо. Адже цей час – більше язичницький, ніж християнський. Тому й підхід до людей вимагає обережності, любові, милосердя і розуміння того, що відбувається, і багато, дуже багато терпіння. Якщо ми однозначно скажемо, що недобре християнину носити мартениці, то таким чином покажемо, що носіння мартениці вказує на якусь приналежність, відмінну від християнської. Але більшість людей ніколи і не замислювалися над цим.

Наша місія полягає в тому, щоб змусити людей замислитися над тим, що вони роблять. Втім, це може статися з ким завгодно. Більшість людей зайняті, вони живуть у матеріальному світі, не цікавляться Христом, ще менше їх цікавить тема мартениць – духовні питання їх не турбують. Але вистачить і кількох душ, які звернуть увагу, замисляться і, зрештою, зрозуміють, що таке правда і брехня, марновірство і істинна віра, для того, щоб ми зробили щось велике. Чому й пишеться: «Хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти та безліч гріхів покриває» (Як. 5: 20). Нехай хоч одна людина зверне увагу на наші слова і хоч трохи зміниться – цього буде достатньо. Ми не можемо чекати якихось масових суспільних змін. Святий Ігнатій Брянчанінов підтверджує це, кажучи, що в наш час неможливо зупинити відхід. Це попущено Богом за наші гріхи. Якщо ми в змозі допомогти тим, хто навколо нас, давайте зробимо це. Але тут важливе питання полягає в тому, як достукатися до людей.

Отці не залишили нам рецепт, оскільки кожна людина індивідуальна. В першу чергу ми повинні працювати над собою. Поки людина не стяжала Божественну благодать, вона може вчити лише сама себе. А ось коли вже мало-помалу вона почне набувати Божу благодать, то люди самі почнуть звертатися до неї за порадою. Ми не можемо порівняти себе з древніми апостолами – тож давайте спробуємо стати малими апостолами. Одне мале насіння посіємо тут, інше – там, і ці сім'я самі почнуть приносити добрі плоди.

Джерело

Переклад з болгарської – СПЖ

Виноски:

1. Мартениця – на Балканах: амулет з вовни або ниток, який пов'язується у перший день березня та нібито захищає від «порчі», «зглазу» тощо.

2. Кукер – в Болгарії ігри ряджених на Масляну.

3. Трифон Зарізаний - в Болгарії, Македонії і східній Сербії свято першої обрізки винограду, супроводжуване необмеженим споживанням вина. Балканський аналог вакханалій. 

4. Вітчизняний фронт (з 90-х рр. Вітчизняний союз) - неурядова патріотична болгарська організація