Етнічні чистки церковного календаря в ПЦУ
Писання стверджує, що «у Христі немає ані геллена, ані юдея». Однак віднедавна в середовищі новоствореної ПЦУ цю тезу стали активно спростовувати.
19 травня 2022 року в Харкові знесли пам'ятник святому князю Олександру Невському, який стояв перед храмом УПЦ, освяченим на честь цього святого.
А вже 2 лютого 2024 року «синод» ПЦУ постановив виключити святого Київського і Новгородського князя Олександра Невського з числа святих.
Випадок, прямо скажемо, навіть з урахуванням всього, що відбувається в Україні сьогодні, – безпрецедентний. І не тільки з тієї причини, що нічого подібного історія Православної Церкви на території нашої Батьківщини ніколи не знала, а й тому, що, як ми писали ще в травні 2022 року, «виникають дуже серйозні побоювання – а чи не підуть за "перемогою" над святим князем нові "перемоги" над "неправильними" святими? Адже поле діяльності величезне: преподобний Сергій Радонезький, Серафим Саровський, Матрона Московська, святитель Тихон тощо».
Що ж означає це рішення ПЦУ та на що нам чекати далі?
Зрозуміло, що «синодали» ПЦУ, викреслюючи ім'я святого благовірного князя Олександра Невського зі свого церковного календаря, керувалися тим міркуванням, що це – «російський святий». Також, на їхню думку, князь має відношення до тих політичних процесів, які зараз відбуваються в Росії.
Звісно, що і перше, і друге твердження – абсолютно безпідставні. Хоча б з тієї причини, що святий Олександр Невський протягом 14 років (1249–1263) був великим князем Київським.
Це означає, що, подобається комусь чи ні, а ця людина має прямий стосунок і до сучасної України. Інакше кажучи, він такий самий «російський святий», як, наприклад, княгиня Ольга або князь Володимир.
Крім того, виключати його зі святців на підставі того, що його постать користується особливою популярністю в Росії, – це навіть не глупота, а якась духовна сліпота й абсолютне нерозуміння того, що таке християнство.
Річ у тім, що в християнстві святість має універсальну природу і ніяк не прив'язана до національних міркувань. Ба більше, Церква впродовж двох тисяч років наголошує на наднаціональному характері (тут зазначимо, що не варто плутати патріотизм із націоналізмом).
«У Христі нема ані геллена, ані юдея» – цей принцип, проголошений апостолом Павлом, був спрямований проти іудейського націоналізму, проти відчуття власної національної винятковості. Апостол хотів показати іудеям, що Месія прийшов і до інших народів, тому що Бог хоче спасіння всіх. З цієї причини у християн немає «своїх» і «чужих» святих, бо в Тілі Христовому ми всі єдині.
Крім того, Церква має вічний характер. У земному аспекті Вона перебуватиме до Другого Пришестя, а в аспекті позачасовому Її буття не обмежується кінцем матеріального світу. Церква, ще раз нагадаємо, – це Тіло Христове, Яким керує Сам Спаситель, а не хтось із людей. Звідси випливає, що відмова від вшанування якогось подвижника благочестя на підставі того, що його життя або якісь подробиці з нього не відповідають вимогам часу, – це глибоко чужа християнству ідея, бо вона ставить Церкву в пряму залежність від тимчасової політичної ситуації.
Церква – вічна, а політичні уподобання – дуже короткочасні. Не розуміти цього можуть або дурні, або люди, які свідомо руйнують фундамент християнства.
Практично завжди причиною визнання і шанування святих було бажання Церкви дати Своїм чадам духовне керівництво і показати приклад життя, присвяченого вищим принципам. І в цьому сенсі постать князя Олександра протягом століть була втіленням зазначених принципів: правитель, який захищав Церкву, а на смертному одрі прийняв чернечу схиму.
Його життєвий подвиг, якщо абстрагуватися від історичної ситуації, виходить за межі націй, уособлюючи універсальні чесноти, які знаходять відгук у різних культурах та епохах. У цьому сенсі треба розуміти, що святі просто не можуть і не повинні бути пішаками в політичних іграх, бо їхнє життя, їхній приклад – це символи вічних цінностей, що надихають і скеровують людей незалежно від їхньої національності чи політичної приналежності. А отже, будь-які спроби оцінити значення святих, виходячи з національних міркувань чи політичної доцільності, нищить універсальний характер християнства, перетворюючи його на якусь «домашню релігію» – зі «своїми» домашніми «богами» та «богинями».
Інакше кажучи, створює нову форму язичництва, яке використовує християнські терміни і навіть символи, але за своїм характером суперечить Євангелію і вченню Христа.
З іншого боку, святість не є виключною власністю якоїсь однієї конфесії чи національності, а святі не належать якомусь одному народові – вони належать усій Церкві та Богу.
Виключати святих зі святців тільки тому, що вони «не такої» національності або що їх «не так» використовують – це означає фрагментувати духовну єдність Церкви, що виходить за рамки державних кордонів і політичних ідей.
Не можна ставити питання святості в залежність від ідеологічних маніпуляцій, тому що геополітичний контекст постійно змінюється і нам зовсім не потрібно йому відповідати. У цьому сенсі святість таких постатей, як князь Олександр Невський, слід оцінювати через призму їхнього духовного внеску, а не через призму сучасних політичних реалій. Бо після виключення одного святого зі святців незмінно постане питання про те, щоб прибрати іншого, і третього, і четвертого.
Тим паче що подібні процеси вже йдуть усередині ПЦУ. І ці процеси дуже небезпечні й здатні викликати найнепередбачуваніші наслідки не тільки для ПЦУ, а й для всієї православної України загалом. Бо цілком може бути так, що прихильники Думенка почнуть вимагати заборонити тих святих, які мають політично-неблагонадійну приставку «Московський», «Петербурзький», «Ростовський» і так далі. Не вірите?
Але от Епіфаній Думенко в одному зі своїх інтерв'ю, розмірковуючи про те, що українці повинні відмовитися від «російських святих», говорив буквально таке: «Ми не говоримо про перехрещення. Ми можемо говорити про зміну того чи іншого святого. Якщо ми візьмемо Ксенію, є інші Ксенії, на честь яких можна змінити дату святкування». Ці слова він доповнив «поясненнями», що «так склалося історично, що ми намагаємося вичистити все російське, але це не стосується святих». Сказано це було всього рік тому – у січні 2023 року.
Тоді ще Думенко повідомив, що «якщо ви заглянете в наш календар, який друкується як офіційне видання ПЦУ, то практично суто російських там немає. Щодо деяких шанованих святих, яких ви назвали: Олександр Невський, Ксенія Петербурзька... Спочатку ми не внесли їх до календаря, але отримали багато запитів від наших вірних, коли їм святкувати день ангела, адже вони мають своїм небесним заступником того чи іншого російського святого. І змушені були залишити таких відомих шанованих святих, хоча знаємо, яку роль в історії вони іноді відігравали. Знаючи історію, ми залишили це як тимчасове явище у зв'язку із запитом наших вірних... Це питання зміни поколінь».
Тобто рік тому глава ПЦУ не приховував, що рано чи пізно, але його організація візьметься за етнічну чистку свого «церковного календаря». Першою жертвою цієї чистки й став князь Олександр Невський.
Але коріння цієї чистки не тільки в антихристиянських настроях представників ПЦУ, а й у суто «містечковій» ментальності тієї ідеології, яку сьогодні намагаються видати за «ідею української нації». У чому вона – ніхто позитивно сформулювати не може. Зате в негативному сенсі – все зрозуміло: позбутися всього «російського». Це ідеологія, яка не просто бореться проти «засилля російськості» в українській культурі, а яка звужує рамки подальшого духовного й культурного розвитку нашого народу, знищує його духовний код і внесок в історію людської цивілізації (дивіться на цю тему прекрасну бесіду українського філософа Андрія Баумейстера).
Бо під «роздачу» потрапляє не тільки все «російське», а й усе споконвічно «українське» – від письменників, таких як Гоголь і Булгаков, до філософів (таких як Микола Бердяєв), богословів (прот. Георгій Флоровський) і навіть святих. Цей шлях – шлях руйнування народу, знищення всього, що було в нього доброго, вічного і цінного. Зрештою, знищення його коріння і його історії.
У підсумку ми змушені констатувати той факт, що ПЦУ нічого, окрім руйнування, запропонувати нашому народу не може.
