Про любов до Бога та ближнього
Недільна проповідь.
Недільне читання цього тижня відповідає нам просто і ясно, що потрібно людині для того, щоб спастися: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією міцністю твоєю, і всім розумінням твоїм, і ближнього твого, як самого себе».
Але ця «проста» заповідь виявилася найскладнішою у всьому Євангелії. Тому що ми виявилися настільки «справедливими», що стали гризти один одного, і недостатньо смиренними, щоб співчувати ближнім. Але Бог живе не в словах, а в серці, що любить. Якщо ми знаходимо в серці любов, то ми знаходимо все. Але для того щоб це сталося, нам необхідно своє серце очистити.
Найчастіше ми розцінюємо чистоту серця, як чистоту від гріховних помислів, але серце і розум можна завалити купою добрих справ і думок, створивши повний безлад.
Насправді чистота серця – це його простота, нескладність, незаваленість всяким скарбом.
Чисте серце є чистим не лише від зла, а й від складності нагромадження порожніх думок і переживань. У цій простоті, як і відсутності, людина може бачити Бога. Тому лише «чисті серцем» зможуть побачити Бога. У них відсутні перешкоди, що заважають цьому зору. Чистий розум не відволікається ні на що стороннє, паралельне. Він дивиться лише на Бога.
А поки що цієї чистоти зору у нас немає, ми живемо ілюзією своїх уявлень про те, що, як нам здається, є Бог. Але це не Бог, це наші фантазії щодо Бога. І ці фантазії ми намагаємось полюбити. Як правило, нам це не вдається, тому що фантазії про Бога, хоч би які вони були, любити неможливо. Любити можна лише справжнього Живого Бога. Але Він не є об'єктом для вивчення.
Богорозуміння – поняття умовне. Самі, своєю волею і розумом, ми не можемо осягати Бога. Тільки Бог може відкривати нам Себе настільки, наскільки чистим стає серце. І цього Бога Одкровення вже неможливо не полюбити.
Простота, чистота і смиренність – це те, що нам потрібно для того, щоб полюбити Бога і людей.
Людей, які оточують нас, ми також, насправді, не знаємо. Всі наші уявлення про них складені з наших хибних суджень, оцінок і думок. Справжній образ людей не може досягти нашої особистості, тому що вона загорнута багатошаровими фільтрами пристрастей, проходячи через які образи людей глибоко спотворюються і пошкоджуються в нашій свідомості. Неочищена душа бачить світ у кривих дзеркалах. Тому, кому ми говоримо сьогодні «люблю», ми завтра вже ненавидимо.
Отже, треба шукати не добра, а самого Бога, і через Нього ставати добрішими і чистішими. Не виконання заповідей наближає нас до Бога, а перебування душі в Бозі дає можливість жити за заповіддю. А це можливо тільки глибоко смиренній людині.
Смиренність ні з ким не сперечається, але насичує серця людей миром. Смиренність не знає поразок, бо не існує нічого, що могло б її принизити або знищити. Смиренність живе спокійно, бо вона нічого не боїться. Які б перешкоди не загрожували їй – смиренність проходить через них спокійно. Той, хто змиряється, набуває Любов, а той, хто марнославиться, приваблює до себе ненависть. Смиренність живе та допомагає жити іншим, а гордість губить і себе, й інших.
Життя існує лише завдяки смиренності, а смерть виникла лише через гордість. Все хибне тримається на гордості, а все дійсне – на смиренності. Смиренність усіх любить, всіх прощає, але оселяється виключно у доброму серці.
Наше щастя та нещастя цілком залежать від того, скільки смирення ми маємо. Чим більше в серці смирення, тим більше Бога в ньому.
Є один важливий секрет життя – все, що досягається без смирення, не може бути міцним. Все, що відбувається без смирення – неприємне волі Божій. Все, чого ми бажаємо придбати без смирення – брехня, марнославство та обман. Якщо залишимо смиренність – зустрінемо страждання. Якщо страждаєш, прийми страждання зі смиренням і це смирення принесе тобі спокій у Христі.
Тому нам треба намагатися тримати розум там, де чисто і світло. Нехай наше серце переживає тільки світле та добре. Не дозволимо, щоб у нас входило щось погане. Не віддамо йому своєї уваги та переживання. Тоді в нашому серці житиме любов до Бога та людей.
Часто ми намагаємося змінити світ, переживаючи за нього, але, як правило, ми при цьому і світ не робимо краще і втрачаємо себе. Було б добре, щоб ми замість порожніх добрих переживань подарували світу щось справжнє та реальне. Наприклад, святість або, якщо не виходить, хоч би своє прагнення святості. Але не свою святість, бо в нас її немає і не може бути.
Святість – це віддзеркалення нашими душами Світла Божого. Ми самі собою світити не можемо. Світло у світі лише одне – Свята Трійця. А ми можемо ставати дзеркалами, що відображають це Світло, або чорними дірками, через які це Світло проходить, не торкаючись нашого чорного простору.
Рух до святості – це творення дзеркальної гладі душі, здатної відбивати від себе Світло Благодати.
Збоку може здаватися, що Місяць на небі світить, але він не світить, а лише відбиває сонячне світло. Те саме відбувається і з нашими душами. Вони або відображають у собі Богоподібність або стають демоноподібними.
Досконала любов – це досконала чистота та цнотливість стосунків. Любов не терпить розбещеності, яка чужа Любові. Більшість людей вибирають насолоду, але лише небагато обирають Любов. Плотська любов тримається на самозадоволенні, вона тільки бере. Божественна Любов є повною самовіддачею, вона завжди лише віддає.
Пристрасть подібна до сплеску хвилі в калюжі, і цей сплеск не може тривати довго. Любов – це досконалий спокій безкрайнього моря, і цей спокій перебуває вічно. Любов може впізнати тільки міцна душа, міцна – отже, цнотлива і мужня. Досконала Любов чиста, бо в ній нічого не залишилося, крім любові.
Ніколи не розмінюй Любов на те, що не є і не може бути Любов'ю. Мирна душа – це здорова душа, бо вона любить. Лише чутливе серце може вмістити Любов.
Любов – це граничне смирення, в якому немає жодної гордості.
