Сакральне добриво для саду, або Що готує нам «погребальна індустрія»
В Америці почали використовувати тіла померлих як компост для ґрунту. Чи допустиме ставлення до тіла спочилої людини як до добрива з точки зору Церкви?
В сучасної людини є теми, говорити на які не заведено – це заробітна плата та смерть. Ставити питання про доходи вважається поганим тоном, а будь-яка розмова про смерть – незручна та неетична. У кращому разі смерть – це не кінцевий пункт земного життя, після якого починається вічність, а «неприємність», яка «трапилась» і яка завдає «незручностей» для рідних та близьких померлого. Щоб цих незручностей було менше, у США придумали перетворювати тіла на добрива для саду.
Компост як «життя вічне»
Наприклад, у кількох штатах Америки влада прийняла закон, згідно з яким можна використовувати тіло померлої людини як компост, тобто добрива. У Каліфорнії, Вашингтоні, Орегоні та Вермонті останки людини можна покласти до багаторазового сталевого контейнера, додати туди деревну стружку та солому й за місяць… забрати майже кубометр добрив – для використання в господарських цілях. Такий підхід до «утилізації» померлих пояснюється тим, що місць на кладовищах стає дедалі менше, а кремувати тіла – надто дорого та не екологічно.
Компанія, що займається компостуванням людських останків, так пояснює все, що відбувається:
Перша фаза циклу з «природного органічного відновлення (NOR), також відомого як компостування людини, відбувається завдяки корисним мікробам, які природно живуть на наших тілах і в навколишньому середовищі».
В другій фазі під назвою «Укладання» персонал фірми укладає тіло в контейнер, який наповнюється дерев'яною тріскою, люцерною і соломою. «Контейнер закривається і починається перетворення на ґрунт». У третій фазі «тіло та рослинний матеріал залишаються в контейнері протягом 30 днів. Мікроби роблять зміни на молекулярному рівні, внаслідок чого утворюється ґрунт із високим вмістом поживних речовин».
В четвертій фазі «кожне тіло утворює один кубічний ярд грунтової суміші, яка видаляється з ємності і витримуються від двох до шести тижнів. Після завершення процесу цю суміш можна використовувати для збагачення заповідників, лісів чи садів».
У п'ятій, останній, фазі, що блюзнірськи названо «Життя після смерті», ґрунт, створений у процесі компостування, «повертає поживні речовини з наших тіл у світ природи. Він відновлює ліси, поглинає вуглець і живить нове життя».
Вартість послуги – 5500 доларів США, що на 500 доларів дорожче за кремацію.
Звісно, що з таким підходом до діла, вибачте, до тіла не всі згодні. Так, навіть звиклі багато до чого католицькі єпископи і священники штату Нью-Йорк виступили проти цього законопроекту. «Як і багато релігійних традицій, повага Католицької церкви до святості людського тіла та його достоїнства виникає з турботи як про природні, так і про надприродні властивості тіла. Тому важливо, щоб до тіла померлої людини ставилися з повагою та шаною. Процес, за якого людські останки компостуються… не враховує достоїнства, яке годиться померлому», – заявили католики. І це робить їм честь.
З подібним протестом виступила й Католицька конференція Колорадо, представники якої заявили, що Церква «навчає, що людське тіло є священним, а достоїнство людської особистості є основою морального суспільства».
Водночас прихильники компостування стверджують, що перетворення тіла людини на добриво відповідає словам Біблії «земля еси и в землю отыдеши» і є «дійсно природним і ніжним способом повного повернення на землю, тільки на прискореній основі».
Поки що громадяни США самі мають право обирати спосіб поховання. Однак, за даними Асоціації кремації Північної Америки, адвокати рекламують компостування людини як більш екологічну альтернативу кремації, і очікується, що протягом 10 років компостування стане популярнішим, ніж кремація. Тому постає питання: як до цього процесу ставиться Православна Церква, та чи справді те, що годиться коровам (а саме компостування туш померлих корів наштовхнуло на можливість компостування людських тіл), годиться й людині?
Смерть і поховання у Старому Завіті
Ставлення до померлої людини з біблійної точки зору чітко визначено. Згідно зі Старим Завітом, не віддати землі тіло померлого – означає поглумитися над ним і покрити його великою ганьбою. У книзі пророка Єремії сказано про царя Іоакима, що вирізнявся крайнім нечестям, що «не будуть за ним голосити: "О мій брате!" й "О сестро!" Не будуть за ним голосити: "О пане!" й "О величносте його!" Поховають його, немов того осла, волочачи та викидаючи геть за брами Єрусалиму» (Єр. 22, 18-19).
Голіаф погрожував Давидові, що віддасть тіло його на поживу птахам і звірам польовим, і те саме Давид обіцяв Голіафу: «І сказав филистимлянин до Давида: Ходи ж до мене, а я твоє тіло віддам птаству небесному та звірині польовій. І сказав Давид до филистимлянина: Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім'я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив. Сьогодні віддасть тебе Господь у мою руку, і я поб'ю тебе, і відітну голову твою з тебе, і дня цього я дам падло филистимського табору птаству небесному та земній звірині. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів» (1 Цар. 17, 44-46).
До того ж, погроза відсутністю поховання звучала і як покарання Боже стосовно розбещеного народу: «Віддасть тебе Господь на поразку твоїм ворогам. Однією дорогою ти вийдеш навперейми його, а сімома дорогами втікатимеш перед ним, і будеш розпорошений по всіх царствах землі. І буде твій труп на їжу для всякого птаства небесного та для худоби земної, і не буде нікого, хто б їх пополошив». Або: «Князів Юди та князів Єрусалиму, евнухів і священників, та ввесь народ Краю, що проходили поміж кавалками цього теляти, то Я їх віддам у руку їхніх ворогів та в руку тих, хто шукає їхню душу, і стане падло їхнє стервом для птаства небесного та для земної звірини» (Єр. 34, 20).
Смерть і воскресіння у Новому Завіті
У новозавітний час християни зберегли благоговіння до всього, що пов'язане з похованням та ставленням до тіла спочилого. Це ставлення визначалося вірою у тілесне воскресіння всіх мертвих. Так, вже у пророка Ісаї ми читаємо, що «померлі твої оживуть, воскресне й моє мертве тіло. тому пробудіться й співайте, ви мешканці пороху, бо роса Твоя це роса зцілень, і земля викине мертвих» (Іс. 26, 19). Апостол Павло пише: «А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас» (Рим. 8, 11). Християни вірять, що Господь «перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі» (Флп. 3, 21).
Іншими словами, у християн тіло – це храм Духа Святого (1 Кор. 3, 16), саме в тілі ми воскреснемо, а отже, і ставлення до тіла має бути відповідним.
Така позиція докорінно відрізняється від язичницької. Для еллінів тіло було могилою і в'язницею душі. «Σώμα – σήμα», тобто тіло – могила, говорили вони, а філософ Плотін мріяв звільнитися з цієї могили, яка сприймалася як скверна, знаряддя та причина зла. Воно – не потрібний тягар, і турбота про нього – нікчемна та марна. Язичники не вірили у тілесне воскресіння мертвих саме з цієї причини – як можна чекати на те, що ти воскреснеш у тілі, у в'язниці та могилі?
Але Церква дивиться на тіло по-іншому. «Ми не вбивці свого тіла, ми вбивці пристрастей», – говорили отці. Тіло – це інструмент, правильно розпоряджатися яким повинна особистість людини. У тілі ми готуємось до смерті, у тілі ми воскреснемо. Зрештою, як пише авва Дорофей, «Сам Господь наш прийшов до нас, сприйняв образ людини, тіло і душу людські і, одним словом, по всьому, крім гріха, став людиною, так би мовити, засвоївши Собі цим людину і зробивши її Своєю. Отже, добре і пристойно сказав Святий, що «людина є набуток найдорожчий». Потім, кажучи ще ясніше, додає: «віддамо Образу створене за образом». Як це? Навчимося цьому від Апостола, який каже: «очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа» (2 Кор. 7, 1)».
Тобто наше завдання – очистити свої тіла та свої душі від усякого гріха, щоб приготувати їх до зустрічі з Господом. На це й спрямовані погребальні традиції Церкви.
Висновки
В «Основах соціальної концепції» Руської Православної Церкви сказано, що «в обряді християнського поховання Церква виявляє пошану до тіла спочилої людини». Природним способом поховання для Церкви здавна є віддання тіла землі. Кремація розглядається лише як крайній захід, допустимий у разі, якщо поховати людину неможливо з якоїсь причини. Зрозуміло, що при цьому Церква вірить, що Господь може воскресити людину незалежно від того, як саме вчинили з її останками. Однак, за словами Марка Мінуція Фелікса, хоча «ми й не боїмося ніякої шкоди за будь-якого способу поховання, але дотримуємося старого і кращого звичаю віддавати тіло землі».
Як ми бачили вище, згідно зі Старим Завітом, відсутність поховання сприймалась як покарання Боже, як ганьба та прокляття, якому були віддані особливо нечестиві люди.
У Новому Завіті благовійне ставлення до тіла людини визначено тілесним воскресінням мертвих і тим, що ми з вами – храми Духа Святого. Про це говорять погребальні обряди та традиції Церкви. А про що говорить штучне перетворення наших тіл на компост?
Про те, що сучасна цивілізація намагається втекти від Бога. Наші сучасники бояться смерті і тому не хочуть її помічати. Похорон на Заході дедалі більше нагадує вечірку, а померлий розглядається як людина, яка «пішла» від нас, але може будь-якої миті повернутись. У цьому сенсі завдання «похоронної індустрії» в розвинених країнах полягає в організації всієї «церемонії» так, щоб ні в кого не виникла думка про тлінність нашого життя і неминучість смерті, а сама вона повинна цілком і повністю виключити навіть натяк на покаяння, на життя вічне, на потойбічну відплату.
У спробах знищити в похоронних обрядах духовний початок сучасна людина «десакралізує» смерть і цим нівелює цінність життя та особистості, а своє духовне існування перетворює на існування тваринне. Але якщо нічого сакрального немає в смерті людини, тож ніякого сакрального змісту не може бути і в її похованні. Це означає, що тіло – лише біологічне сміття, яке потрібно утилізувати. І не в переносному, а в прямому значенні цього слова.
Нічого християнського в такому ставленні до померлих немає і не може бути. А тому такі тенденції лякають.
