Лікарня душі: поради мудрого старця про покаяння та Великий піст
У розпал Великого посту ми побесідували з кліриком Ольгинського собору Києва про те, як перемагати «пристойні» гріхи і чому сповідь – це лише початок шляху.
83-річного протоієрея Олександра Стороженка, клірика Ольгинського собору, багато киян знають як мудрого духівника та досвідченого фахівця мануальної терапії, гомеопата і суворого аскета, який повернув здоров'я множині людей, що зверталися за допомогою.
Багато років живе він у келії в одній з парафіяльних будівель, не покидаючи її. О. Олександр не приймав чернецтва, залишаючись сімейним священиком, хоча з матушкою бачиться лише на службі і коли вона з донькою та онуком провідують старця на парафії. Останнім часом батюшка часто хворіє: серцевий недуг, гіпертонія та інші немочі, відповідні похилому віку.
Ще років десять тому його можна було бачити разом з настоятелем о. Всеволодом, також поважного віку, що біжить до спортмайданчика парку Партизанської слави на щоденну розминку, де вони дивували молодь гімнастичною спритністю і силою. Власне, боротьба за здоровий спосіб життя, довголіття і зблизила двох уже немолодих священиків: о. Всеволод запросив о. Олександра до спільного служіння і трудів з будівництва храмового комплексу.
Цього Великого посту о. Олександр, провівши перші два тижні на лікуванні в госпіталі, знову приступив до служб Божих, сповідуючи багатьох парафіян, що прагнуть потрапити на сповідь і бесіду саме до батюшки Олександра. Ось і ми напросилися до доброго старця поговорити про те, як правильно проводити Великий піст, щоб гідно зустріти Свято свят і Торжество з торжеств – Пасху Христову.
Сповідь – це лише початок
– Як ви думаєте, чого найбільше жадає людина на сповіді? – почав бесіду о. Олександр. – Звичайно ж, щоб священик накрив її епітрахіллю і промовив довгоочікувані слова розрішувальної молитви. Все! Ти чистий перед Богом і людьми, Господь простив усі твої гріхи, і ти вже «паче снігу убілився»… Ні, дорогі, покаянний труд лише починається!
– Отче, хіба прийти на сповідь, відкрити свою душу, а перед цим ще й зуміти позначити свої пристрасті і, подекуди, гіркі падіння та гріховні звички – хіба це не подвиг для душі людини, що кається?
– Звичайно, подвиг. Особливо для тих, хто здійснює його вперше в житті. Уявіть людину, яка багато років курить або зловживає алкоголем, чи зможе вона миттєво перемогти ці пристрасті, що стали вже частиною її хворої душі?
Таїнство покаяння дійсно має велику силу благодаті перемогти гріх, але насамперед – силу не повторювати його. Ось тут і починається справжня боротьба.
Пам'ятаєте, як Антоній Великий боровся з бісами, а потім запитав Христа: невже Він не бачив, яку важку битву вів він у ратній боротьбі? І Господь відповів, що Він весь час був поруч з подвижником і оберігав його.
Людина часом зізнається: «Батюшко, тисячу разів давав слово не пити спиртне. І не пив довго, а потім зривався…». Тому зривався, що не каявся перед Богом і не просив Його допомоги, але покладався лише на себе і на свої сили, не знаючи або забуваючи про те, що неможливе для людини можливе Богу (Лк. 18:27, Мф. 19:26). Ці слова Ісуса Христа означають, що спасіння, преображення серця і подолання гріха перевищують людські сили, але їхможна досягти благодаттю Бога. Цей вираз підкреслює всемогутність Творця, здатного здійснити диво там, де безсилі людські зусилля.
Про силу покаяння і духовну смерть
– Мабуть, особливо страшною є точка неповернення, коли людина вже деградує у своїх пристрастях, махнула рукою: мовляв, пив і буду пити, бо не можу не пити або не блудити…
– А як же розбійник на хресті? Адже його простив Господь. І не лише простив, але першого ввів до раю. Такою була сила покаяння і смирення розбійника. Адже він навіть прощення не просив, розуміючи, що простити його з людської точки зору просто неможливо. Він просив лише пом'янути його, коли Господь зійде на Небо. І був не лише прощений, але й помилуваний. Це можливо лише Богу. Уявіть, у залі суду суддя, оголошуючи вирок убивці, каже: «Невинний!» Його вважатимуть божевільним. Але у Бога все не так.
Тому Він і Спаситель світу – тому що Він Сам сказав, що прийшов спасти «загибле»… (Лк. 19:10).
Загиблими Господь називає людей духовно мертвих або відпалих від Бога через гріхи, що потребують покаяння.
Господь не зневажає грішників, як часто роблять самі люди, дивлячись з презирством на нещасних наркоманів або тремтячих від п'янства безхатченків, але активно шукає їм спасіння. Спаситель прийшов спасти не праведників, але грішних нещасних людей.
Небезпека «пристойних» гріхів
– Батюшко, а як бути тим, хто повторює на сповіді одні й ті самі гріхи, не такі страшні, як крадіжка, п'янство, блуд, а цілком «пристойні» і буденні: багатослів'я, роздратування, осуд, ропот і неприязнь?
– Ось-ось. Саме «пристойні», дрібні і незначні на перший погляд гріхи міцно тримають душу у своєму полоні. Ось після сповіді і потрібно їх винести на арену боротьби. Взяти їх під постійний, а якщо потрібно – під щохвилинний контроль. Знову протеревенили з сусідкою, кісточки перемили – бігом до ікон, падай ниць зі словами: «Господи, знову згрішила! Прости!» І так п'ять, і десять, і сто разів. І пристрасть багатослів'я та осуду буде слабшати до наступної сповіді і до довгоочікуваної перемоги над собою. Бо саме зараз, друзі мої, у Великий піст – найкращий час для великого труда покаяння.
