Як правильно проводити Радоницю і зберігати пасхальні традиції?
На питання СПЖ відповідає відомий київський духівник, почесний настоятель і будівничий київського Свято-Ольгинського храмового комплексу протоієрей Всеволод Рибчинський.
– Батюшко, на Радоницю, у вівторок на київських кладовищах, як і всюди, просто паломництво! Тисячі людей, похилого віку і молодь, на автомобілях і пішки, – практично всі несуть їжу і, як кажуть у побуті, «накривають поляни». Невже всі ці люди були на Радоницю в храмі і звідки ця не зовсім зрозуміла традиція з випивкою і закусками на могилах? Чи не ображає це нашу пам'ять до спочилих?
– Звичайно ж, все це від невігластва, відсутності віри, незнання суті свята Радониці. Це не тільки пережитки язичництва, але й радянського часу, коли люди, не знаючи віри, прагнули таким чином вшанувати пам'ять рідних і близьких. Запевняю вас, і з багаторічного досвіду знаю, що практикуючі християни нічого подібного собі не дозволяють. Знаєте, один старець називав горілку у п'ючих людей кров'ю сатани. А люди залишають горілку в склянці на могилі рідних. Що це, як не сатанинський культ? Ми йдемо на кладовище з пасхальним привітанням, тому що Воскресіння Христове знаменує перемогу над смертю і прообразує загальне воскресіння.
Ми знаємо, що у Бога всі живі, що смерті немає. «Смерте, де твоє жало?» – співає Церква в пасхальні дні. Звичайно ж, в поминальних службах ми душами з'єднуємося зі спочилими, і вони разом з нами святкують Пасху, радіють. Це спільна радість. Тому і Радониця. Разом з пасхальним привітанням у цей день, молячись про упокійних, ми співаємо: «Христос воскресе із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував!»
Обов'язок церковних людей – просвіщати наших родичів і знайомих, пояснювати, як правильно поминати спочилих і як молитися про них.
– Батюшко, а як святкували Пасху у Вашому дитинстві? Адже воно припало і на час війни, і в післявоєнний час...
– Звичайно, дитяча душа особливо радіє святу. Для нас, дітей того часу, крашені яєчка і скромні пасочки-куличики були веселощами, часи-то були голодні. А в радянський період, коли я вже був молодим інженером-будівельником, взагалі найбільшою радістю було пробратися в храм Божий на Пасху. І тільки зараз ми розуміємо, що роки гонінь і всіляких утисків віруючих виявилися своєрідним іспитом нашої віри. І треба сказати, віра була сильніша, відвідування храму не було святковим времяпровадженням, як це сьогодні можна побачити. Дивіться, Пасха припадала на складні часи, як і сьогодні. Але ж Господь воскрес, ликує небо і земля, і пасхальна радість покриває всю землю. Покриває і тих, хто скорбить і плаче, хто втрачає надію, сумує, сповнюється страху і невідання. Господь оживляє серця людей.
Мої покійні мама і бабуся розповідали, як у дореволюційні часи пасхальний період був особливим, загальнодержавним, надзвичайним. Люди виходили після служб на вулиці і христосувалися, багаті і бідні, юні і старці, всі ликували, всі були як єдина родина. Люди йшли в бідні хатини, йшли в тюрми до ув'язнених, у військові частини. Господь для всіх воскрес, і радість була загальна.
– Сьогодні нецерковні люди йдуть у храми ПЦУ-шників і не знають, що це розкольницькі храми, багато з яких просто відібрані у нас…
– Я бачив репортаж із закритої для нас Києво-Печерської лаври на Пасху. Убоге видовище… Знаєте, хто захоче, той розбереться, куди і навіщо йти. Я впевнений, розкол – це тимчасове явище. Історія Церкви свідчить, що всі розколи у всі віки зникали, розсіювалися, як дим. А ті, які якимось чином зберігалися, були і є перевіркою нашої віри, нашим іспитом на вірність Христу і Його Церкві.
– Що б ви, отче, порадили, як правильно проводити пасхальний період?
– Треба боятися такого явища, як втрата пасхальної радості. Можна почути: посвяткували і досить. Щоб не втрачати духовну радість, треба, перш за все, бувати на всіх богослужіннях у цей післяпасхальний період. Кожен тиждень сповнений пам'яттю євангельських подій від Пасхи до Вознесіння Господнього. І якщо ми переживаємо ці події душею, то сама душа буде радіти, тому що кожного разу євангельське слово для людини уважної звучить по-новому, як одкровення. Таков духовний закон. Коли молитва, участь у Таїнствах, у богослужіннях завжди первинні і найголовніші, всі інші житейські проблеми і труднощі стають уже не такими складними і з Божою допомогою долаються.
– Батюшко, і ще раз про Радоницю. З яких часів відзначається цей день?
– Ще у IV столітті святитель Амвросій Медіоланський рекомендував вірним після святкування Пасхи розділяти це торжество з упокійними, звіщаючи їм славу про воскресіння Христове. Оскільки на Світлому тижні поминання, панахиди не служаться, після Фоминого тижня у вівторок прийнято напередодні служити парастас і панахиди після літургії.
– А як же печаль і скорбота по померлих?
– У тому-то й справа, що не можна забувати, що Господь воскресінням Своїм переміг смерть, що особливо яскраво виражено в пасхальних піснеспівах на Радоницю. І цю пасхальну радість ми повинні донести нашим померлим, адже Бог «не є Бог мертвих, але живих» (Мт. 22:32).
Будемо старатися, дорогі мої, не формально, а від усього серця вітати один одного пасхальним привітанням: «Христос воскрес! Воістину воскрес!»
