Наречена у віконному прорізі
Автора першого оповідання про житіє святої Фекли позбавили сану. Але саме ця книга зберегла єдиний давній портрет апостола Павла.
Близько 200 року карфагенський богослов Тертуліан пише трактат про Хрещення. Хтось за його часів доводив, що жінки можуть навчати й хрестити, і посилався на Феклу, учennицю апостола Павла. Тертуліан відповідає, що «пресвітер з Азії, який склав цей твір, наче вирішивши збільшити авторитет Павла своєю працею, будучи викритий, зізнався, що зробив це з любові до Павла, і був позбавлений місця».
Ось вам і перша рецензія на книгу, яку ми знаємо як «Діяння Павла і Фекли». Її автора викрили й позбавили сану. Пізніше історик Євсевій Кесарійський зарахував «Діяння Павла» до недостовірних книг, а блаженний Єронім – до апокрифів. Щоправда, вчені досі сперечаються, чи говорив Тертуліан саме про той текст, який дійшов до нас.
А от Феклу Церква не забула й сьогодні шанує її пам'ять. Її величають рівноапостольною й первомученицею, її ім'я лунає під час постригу жінок у чернецтво. Як так сталося, що до церковного календаря потрапила свята з неканонічного апокрифа?
Унікальний портрет апостола
Почнемо з того, що Новий Заповіт мовчить про те, як виглядав апостол Павло. Згадані «Діяння» детально описують його як «чоловіка невисокого зросту, лисого, з кривими ногами, з гідною поставою, зі зрослими бровами, з трохи випнутим носом, сповненого милості».
Жодної величної постаті проповідника. Невисокий, лисий, кривоногий, брови сходяться на переніссі. І при цьому – у ньому гідність і милість, помітні з першого погляду. Інших давніх описів зовнішності апостола Павла в нас немає.
Павло проповідував в Іконії, а молода Фекла слухала його, дивлячись із вікна три дні й три ночі. Мати у відчаї скаржиться, що Фекла «як павук, на віконці повисла».
Коли Павла кидають до в'язниці, Фекла пробирається до нього вночі. Платить за можливість побачити вчителя вона всім, чим може. Воротареві віддає свої браслети, вартовому – срібне дзеркальце. І знову до ранку сидить біля ніг апостола.
Мати, що вимагає вогнища для доньки
На суді рідна мати вимагає для Фекли смерті. «Вогнем спали безшлюбницю посеред театру градського», – кричить вона катові.
Чим же так завинила її донька? Головне звинувачення звучить в останньому слові: «безшлюбниця». Дівчина, що відмовилася від вигідного шлюбу, руйнувала плани родини, і мати їй цього не пробачила. Вогнище, втім, Феклу не занапастило.
Популярні перекази кажуть, що Фекла обстригла волосся й стала схожа на юнака.
Фекла справді просить учителя: «Обріжу волосся моє і піду за тобою, куди б ти не пішов». Павло відповідає по-батьківськи тверезо: «Час лихий, а ти вродлива; хай не прийде до тебе випробування нове, гірше за попереднє».
Апостол не дозволив їй піти на таку жертву. Але невдовзі, вирушаючи до Павла в Міри, вона все ж, «підперезавшись і перешивши хітон свій на взір одягу чоловічого», іде до нього разом з отроками та дівчатами.
Левиця, тюлені та суперечка про Хрещення
Найдраматичніша частина цієї історії розгортається в Антіохії, де Феклу віддають на розтерзання звірам. Левиця лягає біля її ніг, потім убиває ведмедицю, що напала, і сама гине в сутичці з левом. Згодом Фекла кидається у водойму з тюленями й вигукує: «В ім'я Ісуса Христа, хрещуся в останній мій день!»
Ця сцена й стала каменем спотикання в богословських суперечках.
Сюжет апокрифа, де свята Фекла, по суті, охрестила саму себе, перетворився на аргумент у суперечці про те, хто має право звершувати Таїнство.
Мирна кончина святої жінки
Після вогнища, левів і тюленів житіє закінчується на напрочуд спокійній ноті. Фекла йде до Селевкії, «де, багатьох просвітивши словом Божим, сном добрим спочила».
Пізніше житіє додасть ефектний фінал, де дев'яностолітня Фекла ховається від переслідувачів у горі, що розступається перед нею. Місцем її кончини передання називає то Селевкію, то сирійську Маалюлю. Первомученицею ж Церква величає її за страждання на вогнищі та арені, хоча, за житієм, померла вона мирно.
Легенда святості не завада
Отже, автора житія первомучениці Фекли позбавили сану, а саму книгу зарахували до апокрифів. Але святу шанують уже майже дві тисячі років. Пояснення просте: Церква шанує святу, спираючись на передання, які зберігали пам'ять про неї незалежно від змісту сумнівного твору.
Тому до історії святої Фекли потрібно підходити обачно.
Подекуди перед нами передання, подекуди легенда, подекуди реальні люди й місця. А в центрі сюжету – дівчина, яка три дні слухала промови апостола біля вікна, віддала своє дороге дзеркальце заради ночі біля його ніг і не зреклася Бога ні перед вогнищем, ні перед звірами.
