Заздрість без глянцю: розмова про чужий успіх
Притча про робітників у винограднику розкриває суть заздрості й навчає радіти досягненням ближніх.
Це почуття викликає сором. Людина не розповість про нього на вулиці, не поділиться з друзями за чаєм і навіть не наважиться одразу його сповідати. Вона воліє мовчати, опустивши очі. Зізнатися в подібному — означає показати свою неспроможність.
Мова йде про гіркоту, що виникає при вигляді чужого благополуччя, яку святі отці назвали заздрістю. Хтось встиг виїхати за кордон ще до оголошення мобілізації, хтось влаштувався на гарну роботу в умовах тотального безробіття. І ти ніби не бажаєш людині зла, але її легкий крок, світла, випрасувана сорочка і спокійний сміх боляче зачіпають серце. І в якийсь момент чужа радість починає викликати гострий біль.
З таким осадом важко жити. Заздрість ніби відбирає в тебе рештки сил. Людина сидить увечері на кухні, дивиться в охололу чашку і повторює запитання євангельського працівника: чому я віддавав усе, терпів спеку, а отримав рівно стільки ж, скільки той, хто прийшов в останню мить (а може, навіть менше)?
Розмова Господаря виноградника з тим, хто нарікає
Притчу про робітників на винограднику ми звикли слухати натхненно, захоплюючись милосердям Господаря, який платить запізнілим робітникам повну міру. Але якщо самому приміряти на себе шкуру працівника, який простояв під палючим сонцем увесь день, сприйняття притчі змінюється.
Перші трудівники, що витерпіли «тягар дня і спеку», побачили, як ті, що прийшли наприкінці дня, отримують по динарію. Вони щиро розраховували отримати більше.
Це ж очевидно: якщо той, хто стояв годину, отримав динарій, то той, хто віддав каторжній праці весь день, гідний більшого. Коли їм видали той самий динарій, у їхніх грудях піднявся законний ремствування.
Але ж ті, що прийшли об одинадцятій годині, теж не дозвілля собі влаштовували. На запитання Господаря, чому вони стоять без діла, вони сумно відповідають: «ніхто нас не найняв». Цілий день вони простояли в очікуванні найму на ринковій площі, у той час як їхні родини вдома чекають коштів на харч.
У момент розрахунку з робітниками Господар виноградника не починає картати незадоволених, не кличе слуг і не читає довгу лекцію про свою владу. Він лаконічно і точно відповідає кожному: «Я не кривджу тебе».
Святитель Іоанн Золотоустий зауважує: Господар тих, хто нарікає, не картає агресивно, але прагне привернути до Себе. Він звертається не до галасливого натовпу, а виходить до конкретної людини, що тримає в спітнілій долоні єдиний динарій. Він називає її другом. Не бунтівником, не заздрісником, а другом.
Бог не висміює і не осуджує нашу втому.
Він не відмахується від образи, а стає поруч і пропонує подивитися на речі об'єктивно. Динарій у твоїх руках. Твою працю прийнято й оцінено без штрафних санкцій.
Відмінність болю від гріха
Тут важливо зрозуміти, що скорбота про втрату чи невдачу абсолютно законна. Християнство ніколи не вимагало від людей надівати фальшиву маску, коли серце розривається від горя. Плакати про свою біду — не гріх.
Заздрість починається там, де скорбота спотворюється.
Святитель Василій Великий писав, що «заздрість є скорбота про благополуччя ближнього». Тобто це смуток не про свою біду, а про чуже добро. Заздрісника ранять не власні невдачі, а достаток чужого столу, чужого врожаю, чужого щастя.
Святитель порівнює цей стан із корозією: «Як іржа роз'їдає залізо, так заздрість – душу, в якій вона живе». Він пише, що заздрісник «соромиться оприлюднити своє нещастя», тримає свій недуг у душі, і приховуваний біль з'їдає його зсередини. Не дивно, що така людина постійно опускає погляд, ходить сумна і гине від руйнівної гіркоти.
Згадаймо братів праведного Йосипа. Віщі сни молодшого брата про його прийдешній добробут не давали їм спокою. Заздрість до того затьмарила їхній розум, що вони продали рідного брата в рабство.
Інший приклад – старозавітний цар Саул. Юнак Давид прийшов до палацу, грав на гуслах, проганяючи важкі думи й рятуючи царя від туги. Але коли жінки заспівали на вулицях: «Саул переміг тисячі, а Давид – десятки тисяч», серце правителя отяжіло. Вчорашній рятівник перетворився на ворога, і невдовзі Саул узяв до рук спис, щоб звести рахунки з суперником.
Молитовне подолання образи
Що робити, якщо ти впізнав себе в цих образах? Якщо чужа удача отруює твій ранок, а новини про чийсь добробут викликають злість?
Святитель Василій пропонує змінити кут зору. Він радить не вважати великим ніщо людське – ані багатство, ані славу, ані удавану вдачу. Усе це приходить і минає. Суть в іншому – у подумки привласненні собі чужого успіху, як би дивно це не звучало. Святий промовляє дивовижні слова: «Твоє це благо, тобі через брата посилається дар навчання». Виявляється, успіхи ближнього – це моральний урок для нас.
Справді, хіба радість сусіда відбирає щось особисто в тебе, якщо всі ви – члени одного церковного тіла?
Якщо братові дається втіха, отже, світло прийшло й до твого дому, отже, Бог діє в цьому світі. Святитель Іоанн Золотоустий стверджує, що в Небесному Царстві немає місця ані заздрості, ані недоброзичливості, а отже, вчитися небесному життю потрібно вже тут і зараз.
«Радій успіхам брата – і ось Бог прославляється й через тебе», – додає вселенський учитель.
Практичну пораду пропонує преподобний Паїсій Святогорець. Коли старця питали, як упоратися із заздрістю до людей, що підступає, він казав: «проси Бога, щоб вони й далі процвітали». Не нарікай, а попроси в Господа, щоб їхні родини процвітали, щоб діти були здорові, щоб починання вдавалися. Спочатку це даватиметься важко, але саме в цей момент із серця почне відшаровуватися іржа.
Господар виноградника виходить до трударя на заході дня, дивиться йому в очі й називає його Своїм другом. І якщо Він назвав нас друзями, нам більше нічого ділити між собою.
