«Хліб наш насущний»: чи можна просити в Бога земних благ?
Повсякденні турботи, нестача коштів і тривога за завтрашній ранок не чужі Євангелію. Творець дозволив звертатися до Нього з побутовими проханнями.
У пекарні Києво-Печерського монастиря пекар стоїть перед преподобним Феодосієм Печерським і розводить руками: піч стигне, годувати братію нічим. Ігумен спокійно просить його повернутися до комори: «Піди, подивися в засіку, а раптом знайдеться в ній трохи борошна на той час, поки Господь знову не потурбується про нас». Працівник навіть трохи ображається від такої наївності: «Правду тобі кажу, отче, сам вимів засік, і немає там нічого, хіба що трохи висівок в одному куті».
Далі відбувається чудо. Печерський подвижник відповідає: «Повір мені, чадо, що великий Бог і від тієї пригорщі висівок наповнить нам засік борошном». За хвилину борошно справді пересипається через край на підлогу, а святий старець суворо велить нікому не розповідати про те, що трапилося. Іншого разу до нього прибігає келар Феодор зі скаргою на порожні запаси в трапезній – і чує схожу пораду: «Іди, зачекай трохи, молячи Бога, щоб потурбувався про нас». Коли на подвір’я в’їхали три вози з продуктами, преподобний Феодосій каже келареві: «Ось бачиш, брате Феодоре, що не залишає нас Бог, якщо надіємося на Нього всім серцем».
Ченцям XI століття не спадало на думку соромитися розмови з Богом про борошно. А нам сьогодні нерідко соромно попросити Господа про щось побутове.
Сором просити про життєве
Навколо стільки лиха, горя, зламаних доль, що повсякденні клопоти здаються дрібними й непристойними. Стаєш на молитву ввечері, а в голові крутиться зовсім не високе богослов’я: де знайти роботу, чим заплатити за житло, коли мине затяжна застуда, чи вистачить грошей до кінця місяця. Внутрішній цензор одразу осаджує: «Невже ти будеш турбувати Творця через свої рахунки? У Нього зараз справи важливіші».
Зрештою людина або замовкає, або говорить із Богом казенними фразами, ховаючи справжню тривогу. Виходить незграбний театр: усередині болить одне, а вголос вимовляється інше.
Тим часом апостол Яків пише християнам: «Чи страждає хто з вас, нехай молиться» (Як. 5:13). У цій пораді немає поділу на «гідні» біди й «дрібні» труднощі. Блаженний Августин у листі до Прови також пояснює, що бажати здоров’я та необхідного для життя цілком законно.
Та й сама Церква на Літургії не оминає земних потреб. На великій єктенії ми просимо про рясноту плодів земних, про плаваючих, подорожуючих, недугуючих, страждущих. А перед обідом віруючі промовляють слова псалма: «Очі всіх на Тебе, Господи, уповають» (Пс. 144:15). Християнство не вимагає від людини вдавати безтілесного духа, якому не потрібна тарілка супу.
Хліб на один вечір
Але головний дозвіл дано в єдиній молитві, яку склав Сам Спаситель. Поруч зі святістю імені Божого та пришестям Його Царства Христос ставить земне прохання: «Хліб наш насущний дай нам на сей день» (Мф. 6:11).
Про значення грецького слова ἐπιούσιος, перекладеного як «насущний», сперечаються століттями. Оріген зауважував, що цього слова немає в грецьких авторів – він вважав, що його утворили самі євангелисти. Одні бачать у ньому «хліб для існування», інші читають його як «надсутній» хліб Євхаристії.
Щоб відчути смак цього прохання, забудемо на хвилину про полиці супермаркетів. У Палестині євангельських часів хліб виглядав як пласка коврижка, у бідняків вона була найчастіше ячмінна. Зерно не зберігали мішками: жінки або раби щодня мололи його вручну на двокаменному жорні рівно стільки, скільки потрібно родині. Тісто місили в дерев'яному кориті й пекли на гарячому камінні або в глиняній печі.
Учні Христові завжди бачили в проханні про хліб на цей день благословення на задоволення їхніх життєвих потреб.
Вселенський учитель Іоанн Златоуст пояснює міру цього прохання так: «Спаситель повелів молитися не про багатство, не про втіхи, не про дорогоцінні шати <…> але тільки про хліб, і до того ж про хліб щоденний», додаючи: «Щоб нам не руйнувати себе турботою про прийдешній день».
Мудрець Агур у Книзі Приповістей виразив ту саму думку задовго до Євангелія: «Убозтва та багатства не давай мені, годуй мене хлібом насущним» (Прип. 30:8). Він остерігався і відчайдушної нужди, і ситості, в якій легко забути про Бога.
Навіщо говорити Всевідаючому про нужду
Тут постає ще одне запитання. В Євангелії Христос каже, що Отець Небесний знає нашу нужду «перш від вашого прохання» (Мф. 6:8). Навіщо ж тоді взагалі просити Бога про роботу, здоров'я чи шматок хліба, якщо Всевідаючий бачить кожну нашу думку?
Святитель Іоанн відповідає на це заперечення так: «Не для того, щоб указати Йому твої потреби, але для того, щоб схилити Його». Блаженний Феофілакт Болгарський додає важливий штрих: «Молимося не для того, щоб навчити Його, але щоб, відволікаючи самих себе від життєвих турбот, отримати користь, розмовляючи з Ним».
Прохання про насущне – це як щирість дитини, яка не ховає від батьків порожні кишені й просить їсти.
Міра одного дня
Згадаймо манну в пустелі. Її наказали збирати «щодня, скільки потрібно на день» (Вих. 16:4). Хто намагався приховати порцію до ранку, виявляв, що в запасах «завелися хробаки, і воно засмерділо» (Вих. 16:20), а на сонці залишок їжі танув (Вих. 16:21). Зате денна міра дотримувалася в точності: у того, хто назбирав багато, не було зайвого, а в того, хто назбирав мало, – нестачі (Вих. 16:17–18).
Христос не забороняє нам піклуватися про земне. Він вибудовує порядок: «Шукайте ж перше Царства Божого та правди Його, а все це вам додасться» (Мф. 6:33).
Хліб стоїть на другому місці після Царства. Але поки ми живемо на землі, в кутку домашнього засіку часом і справді залишаються самі висівки. І поскаржитися на цю порожнечу Тому, Хто Сам навчив нас просити про хліб насущний, зовсім не соромно.
