Фільм «Тисяча слів»: на що витратити?

Джек Макколл − успішний літературний агент, який може вмовити будь-кого. Він уміє говорити, любить говорити і робить це у величезних кількостях. Він дуже пишається цією здатністю. Та й узагалі собою. Успіх у видавничому бізнесі, хороша зарплата, розкішний будинок із басейном, гарна дружина − все це тішить його марнославство, підносить зарозумілість, живить егоїзм.

– Дістань мені трон, корону та скіпетр, бо я – король! − каже він своєму помічнику після того, як йому вдалося вмовити одну відому людину видати в них книгу. Проте ми дещо забігли вперед.

Джек Макколл проводить нараду у своїй літературній агенції, на якій каже, що збирається домогтися того, щоб суперпопулярний гуру видав у них книгу. Гуру – це такий собі доктор Сінджа, за словами Макколла, найвідоміший «неконфесійний» релігійний лідер на планеті, який збирає цілі стадіони своїх послідовників у будні дні.

Комерційний потенціал популярності гуру величезний і Макколл збирається вичавити з нього максимум. На запитання, в чому полягає вчення гуру, він відповідає гранично цинічно: «Істина – в тиші. Типу того. Звичайна сучасна хрінь. А якщо хтось і може продати хрінь, то це я!». А коли одна зі співробітниць намагається заперечити, що це все ж таки духовне вчення і що, мовляв, не потрібно так зневажливо про нього відгукуватися, Макколл додає ще більше цинізму: «Я як пиріжками об'їмся, ще подуховніше буваю».

Можливо, саме за це МакКолл і буде покараний. Але про це йдеться попереду. А зараз Джек їде до Сінджа і, зображуючи його завзятого послідовника, вмовляє видати в них книгу.

Показовою є його аргументація: «Якщо ви довіритеся мені, ви отримаєте все: мій розум, тіло і душу. Все!». Як низько цінується душа у світі, де домінують гроші!

Сінджа погоджується, і Джек у пориві захоплення замовляє собі корону та скіпетр, про що вже було сказано вище. Після такого успіху він скасовує всі зустрічі і їде до будинку для людей похилого віку до своєї матері.

Мама потихеньку виживає з розуму і приймає Джека за свого чоловіка Реймонда, який кинув її з маленьким сином багато років тому і якого вона, мабуть, досі любить. Вона наполегливо називає Джека Реймондом, а Джек наполегливо намагається довести, що він її син. За задумом авторів, у цьому місці Джек мав би погодитися і видати себе за Реймонда, чим доставити старенькій невимовну радість побачити свого коханого. Питання про те, наскільки припустима така брехня, досить спірне, але сама ця сцена демонструє черствість Джека і його байдуже ставлення до почуттів оточуючих. Джек не може пробачити батька за те, що той їх покинув, він живить злість до нього й анітрохи не шкодує, що батько помер.

Та сама черствість проявляється і в наступному кадрі: дружина Джека вмовляє його переїхати в новий будинок, де буде комфортніше їм та їхній дитині, адже будинок, в якому вони живуть – холостяцький будинок Джека, пристосований до відповідного способу життя.

Джек природно відповідає відмовою. І ось…

І ось у дворі раптом зростає дерево.

Це те саме дерево, яке Джек бачив у Сінджі і об яке навіть поранився. Воно незвичайне. Невдовзі з'ясовується, що воно якимось чином пов'язане із Макколом. Кожне сказане і навіть написане ним слово – це один лист, що падає з дерева. А оскільки Джек дуже балакучий, то буквально наступного дня на дереві залишається приблизно тисяча листків.

Сінджа пояснює, що коли впаде останній листок, Маккол може померти.

Очевидно, думка про смерть ніколи не спадала на думку Джеку, і він вигукує:

− То я можу померти?

− Так, − незворушно відповідає Сінджу і не без цинізму додає, − але це буде найдивовижніша смерть на землі.

Макколл в шоці, він просить якось роз'єднати себе з деревом, але Сіндж не уявляє собі, як це можна зробити. Такі випадки дуже рідкісні в історії, і він знає лише один подібний. Водночас він обнадіює Джека, що на три дні їде до Болівії, де зустрічатиметься з іншими гуру і запитає у них поради.

На запитання:

− А що мені робити?

Сінджу відповідає:

− На твоєму місці я б мовчав.

Але для Джека, який звик базікати, це майже неможливо. Далі слідує ціла низка кумедних історій, в які потрапляє Макколл і які немає сенсу переказувати. Як він не намагається, але йому все ж таки доводиться вимовляти слова, листя падає, і Джеку дійсно стає все гірше і гірше. Через неможливість порозумітися від нього йде дружина, а потім Джек втрачає роботу. Життя перетворюється на суцільну катастрофу.

І тут на думку Макколлу спадає ідея, типова для язичницької релігійної свідомості: а чи не спробувати добрими справами виправити становище? А раптом його добрі вчинки, прояв милосердя та співчуття до інших людей змусять дерево знову зеленіти? Це також виглядає досить смішно, наприклад, Джек віддає католицьким черницям, які збирають на вулиці пожертвування свій дорогий годинник.

Але листя все одно падає, і він забирає годинник назад.

Тут варто задуматися: а чи не таку ж релігійну свідомість демонструємо часом і ми самі? Чи не вважаємо ми, що за наші молитви, відвідування храму, запалені свічки, покладені в церковну скарбничку гроші, Бог нам винен? Чи не вважаємо ми, що все це відбувається автоматично: зробив іншим добру справу – чекай чогось хорошого собі? Хоча б подяки. А ось святоотцівське вчення говорить протилежне: «Хто дарує милостиню, чекаючи подяки, той не дарує її, а продає».

Минає три дні, і Сінджа повертається. Але він не має відповіді, ніхто не знає, що робити.

− Хочеш мою пораду? − запитує Сінджа. − Ти маєш дізнатися правду про себе. Це легко, Джеку. Потрібно просто помовчати. Не лише усно, а й подумки. У цій тиші ти почуєш істину.

Мовчання… Це одна з умов, необхідних для того, щоб людина почула у своїй душі Божий голос. «Мовчання тіла є благочинність і благоустрій вдач і почуттів тілесних; безмовність же душі є благочинність помислів і необкрадена думка», – пише преподобний Іоанн Ліствичник.

Розум сучасної людини щомиті поглинає гігантські потоки інформації, нас захльостують нескінченні потоки різноманітних думок, фантазій, мрій. І нам ніколи задуматися про вічне, про найголовніше в житті. Багато релігій стверджують, що людині необхідно замовкнути, щоб почати духовне життя, що потрібно зупинитися, вийти хоч на деякий час із навколишнього виру слів і помислів. А далі… Далі одні релігії поведуть людину до нірвани чи ще кудись. А християнство веде до Бога, до спасіння, до вічного життя.

Після слів Сінджі, що ніякої відповіді він не привіз, Джек впадає у відчай: напивається, вмикає музику і починає співати, щоб ось так, кинувшись у вир із головою, закінчити своє життя. Але його рятує колишній помічник з колишньої роботи. А тим часом на дереві залишається лише кілька листків.

І тут Джек розуміє, що в нього залишилося лише кілька слів. Найважливіших слів, які він має сказати у своєму житті. Безглуздо намагатися не говорити їх, сподіваючись продовжити своє існування. Потрібно вирішити, на що їх витратити. І Джек вирішує.

Він їде до дружини, щоб сказати, що любить її і любитиме завжди. Їде до матері в день її народження, щоб сказати, що він – Реймонд. До речі, після цього вона нарешті впізнає у ньому Джека. І, мабуть, найголовніше – він іде на могилу батька, щоби сказати, що прощає його.

А далі типовий американський хепіенд. Дерево не тільки стає живим і зеленим, а ще й цвіте.

А Джек пише про це дуже повчальну книгу під назвою: «Тисяча слів».