Як людина може стати «Звичайним ангелом»
Сьогодні знімається не так багато фільмів, які можна зарахувати до категорії must-see для християн. Навскидку навіть згадати нема чого.
У наші дні будь-яка картина з більш-менш моральним сюжетом уже сприймається як щось оригінальне. Причому, що характерно, зірки першої величини в таких картинах не знімаються – платять там небагато, збори так собі, та й від кінокритиків можна постраждати.
Фільм «Звичайні ангели» геть-чисто знищує все, написане вище. По-перше, фільм наскрізь християнський. По-друге, він містить у собі безліч філософських підтекстів і глибоких смислових поворотів сюжету. По-третє, головну роль у ньому зіграла зірка першої величини – Хіларі Суонк, яка має «Оскар». Ну, і по-четверте, фільм – однозначно must-see. Але про все по порядку.
Сюжет
Відразу попереджу, що без спойлерів у цій статті не вийде. Якщо початок нашої розмови переконав вас, що фільм треба подивитися – йдіть та дивіться. Якщо ні – читайте далі.
Отже, сюжет. Перукарка-алкоголічка, яку грає Суонк, випадково побачила газетну статтю про п'ятирічну дівчинку, яка втратила свою матір і бореться за своє життя. Має тяжку хворобу печінки, яка потребує негайної пересадки цього життєво важливого органу.
Але у батька дівчинки грошей немає. Більше того, він загруз у боргах: через тривалу онкологічну хворобу дружини, а також через тяжку хворобу дочки батько сімейства заборгував державі понад 400 000 доларів. Його зарплата не дозволяє покривати навіть поточні витрати, не кажучи вже про те, щоби почати платити за рахунками. Але голова сім'ї – християнин, і найважче, що він намагається зробити у цій ситуації – це не втратити віру в Бога і просто протриматись.
Так от, алкоголічка бачить газетну статтю в самий день похорону матері дівчинки, яка померла від раку, і здійснює божевільний (з точки зору «нормальної» логіки) вчинок – йде до церкви, щоб бути присутньою на відспівуванні, а потім - на поминки до будинку до сім'ї, що втратила матір і дружину.
Це перший момент, на який ми звертаємо увагу. Справа в тому, що милосердя дуже часто сприймається як абстрактна категорія доти, доки ми не побачимо очі іншої людини. Тобто, щоб допомогти «комусь», тому, кого ти не бачиш, тому, кого ти не знаєш – потрібно бути людиною якщо не досконалою, то такою, що прагне цього. Зазвичай наше рішення про допомогу ґрунтується на певній інформації – нам потрібні фото, історія хвороби чи історія трагедії, в яку потрапила людина, або ж потрібен хтось, кому ми довіряємо. Допомога в цьому випадку буває обмеженою – один раз допомогли, і все.
Але ось, якщо ми знаємо саму людину, якщо ми встигли з нею потоваришувати, а головне – побачили її очі та зрозуміли її проблему, то допомога може бути необмеженою. Так і тут. Алкоголічка прийшла в будинок і побачила дівчинку, яка кружляла в гарній сукні, і зрозуміла, що ця дівчинка має жити. Тому милосердя з абстрактної категорії (заснованої на газетній статті) перетворилося на категорію особистісних відносин. Але ще не стало сенсом життя.
Філософія
У «Звичайних ангелах» є фраза, заради якої фільм варто подивитися. Ми бачимо як на початку фільму героїня Хіларі Суонк жорстко п'є. Вона буквально заливає в себе алкоголь. Це бачить її близька подруга, яка наполягає на тому, щоб перукарка відвідала клуб анонімних алкоголіків. Героїня Суонк зі скрипом, але погоджується.
Прийшовши до таких же одержимих алкоголізмом людей, перукарка слухає розповідь людини, яка стверджує, що позбутися алкогольної залежності їй допомогло лише одне – вона знайшла сенс життя. І ось тут – головне. У чому цей сенс?
«Щоб наповнити своє життя змістом, треба знайти щось поза тобою, заради чого варто жити». Щось поза тобою – це суто християнська категорія.
Сучасний світ, сучасна людина, зайняті пошуком себе. Люди відлітають на Балі, щоб медитувати, самовдосконалюватись і шукати «вхід у свій внутрішній світ». Вони впевнені, що знайшовши цей вхід – «знайдуть себе».
Але насправді пошук себе можливий лише у разі відмови від себе, від своєї самості та егоїзму. У цьому сенс слів Христа: «Полюби свого ближнього, як самого себе». На місце себе ми маємо ставити ближнього, і саме тоді наше життя набуде якогось сенсу.
Ці слова вражають нашу алкоголічку, і вона вирішує, що має не просто дати якусь суму грошей, а мусить допомогти зібрати все, що треба для того, щоб віддати борги і для того, щоб зробити дівчинці операцію з пересадки печінки.
Надія
Є у фільмі ще один момент. У перукарки – дорослий син, з яким вона не спілкується. Точніше, від спілкування відмовляється саме він. Причина – алкоголізм матері. І ось вона, переставши на якийсь час пити, приходить до нього – поговорити. Під час розмови мати розповідає синові, що вирішила допомогти хворій дівчинці. Його, як здається, це мало цікавить. Ще раз посварившись із сином, алкоголічка йде. Але вже в дверях він гукає її і каже, що йому «справді шкода дівчинку». І не тому, що вона хвора, а тому, що вона «повірила тобі, повірила, що ти її не кинеш».
Ця пронизлива сцена говорить нам одну найважливішу річ – людей, а тим більше дітей, не можна обманювати «уявною любов'ю». Їм не можна давати надію, а потім зраджувати. Якщо ти вирішив взяти відповідальність за когось – не кидай його, не відвертайся. Тому що зрада гірша, ніж байдужість.
Молитва
Ще один важливий епізод у фільмі – це спроба дати відповідь на питання, коли і як Бог чує наші молитви.
Батько сімейства на межі розпачу: дружина померла, дочка – тяжко хвора, а грошей немає навіть на їжу, а не те, що на лікування. Його мати запитує, чи він молиться за дочку? Так, відповідає глава сім'ї, «я подав її ім'я до 17 молитовних списків – це ті самі списки, де була записана моя дружина». Він ніби запитує свою матір: ось, я молився за дружину, але вона померла; що ж тепер змінить моя молитва?
І саме цієї миті звучить дзвінок у двері. На порозі – наша перукарка-алкоголічка з пакетом грошей, які вона зібрала, влаштувавши акцію у своїй перукарні. «Я не можу це взяти», – відповідає батько дівчинки. «Чому? Хіба ти не розумієш, що Бог відповідає на твою молитву», – каже йому мама.
Справді, у нашому житті дуже часто буває так, що ми не розуміємо, чому Бог мовчить, коли ми Його дуже про щось просимо. Як і не розуміємо, що Він відповідає, часто не тоді, і не так, як ми від Нього чекаємо. З цієї причини буває, що ми відмовляємося від руки Бога, простягнутої через людей чи ситуацію. У «Звичайних ангелах» цей момент показаний дуже яскраво.
Автори фільму кажуть глядачеві: молись і пам'ятай, що твоя молитва буде почута; і будь готовий прийняти Божу відповідь, навіть якщо вона тобі дуже не подобається. Так само, як будь готовий отримати допомогу від Бога навіть у тому випадку, якщо Він передає її через алкоголіка.
Далі розповідати про фільм ми не будемо, і чим він закінчився – ви дізнаєтесь, лише переглянувши його.
Єдине, що скажемо – кінокартина справді дуже глибока і ставить перед глядачем велику кількість важливих питань, відповідати на які кожен має самостійно.
