Фільм «Капітан Фантастік»: чи правильно ми виховуємо дітей

Перша сцена фільму доволі шокуюча: у незайманому лісі підліток, вимазаний брудом, вбиває оленя. І не просто вбиває, а ножем перерізає йому горло. Після цього з лісу виходять такі ж брудні люди, підлітки й один дорослий чоловік. Чоловік вітає підлітка з успішно пройденою ініціацією, маже його кров'ю і дає з'їсти оленяче серце.

Можна подумати, що це якийсь фільм про індіанців чи тубільних жителів, які населяли Америку, Австралію чи інші країни кілька сотень років тому. Але ні, це сучасні Сполучені Штати Америки. А люди, що вбили оленя - це родина, яка живе далеко від цивілізації. Вони самі обрали такий спосіб життя. У фільмі нічого не говориться про причини цього рішення. Хто батьки в цій родині? Колишні хіпі? Послідовники якоїсь секти? А може батько - це колишній спецназівець, який пройшов гарячі точки, бачив смерть і несправедливість та озлобився на весь світ?

Про це можна тільки здогадуватися. Але це й не так важливо. Важливо те, що батьки мали якісь свої переконання, які не поділяло сучасне суспільство, і хотіли, щоб їхні діти були виховані в їхніх переконаннях, а не тих, що домінують у навколишньому світі. І тому самі віддалилися від цього світу і відгородили від нього своїх дітей. І тут виникає ціла низка питань. Чи мають вони на це право? Наші діти – це наші діти чи діти суспільства і держави?

Скільки православних віруючих при народженні дітей задавали собі це питання? Відповісти на нього дуже непросто. Якщо ніяк не відгороджувати дитину від навколишнього світу, про який сказано: «весь світ лежить у злі» (1Ін. 5, 19), то чи не захопить його цей світ у свої тенета? Адже часто буває, що поки дитина росте у віруючій родині, з нею ніби все гаразд. Вона ходить до храму, слухняно вичитує ранкові та вечірні молитви, слухає як їй читають Священне Писання. І дитина найчастіше щиро вірить у все це. Така дитяча віра найбільше цінувалася Ісусом Христом, який навіть сказав: «...якщо не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне...» (Мф. 18, 3).

Але ось дитина йде до школи і її світогляд починає змінюватися під впливом того, чому її там навчають і того, що їй кажуть однолітки. У підлітковому віці часто діти взагалі відкидають систему цінностей своїх батьків. Їх захоплюють комп'ютерні ігри, соцмережі, прагнення до красивих речей і все інше. Часто батьки з жахом виявляють, що їхні діти стали жити не за законом Божим, а за законами світу цього, в якому: «...пожадливість тілесна, і пожадливість очей, і гордість життєва...» (1 Ін. 2, 16). І ось батьки запитують себе: а може краще було б не віддавати дітей до школи, краще було б навчати вдома за екстернатною системою? Може краще було б відгородити їх від «згубного впливу»?

Батьки родини, про яку йдеться у фільмі, Бен Кеш та його дружина Леслі вирішили так і зробити. Вони купили ділянку землі в лісі, оселилися там і звели спілкування своїх шістьох дітей із зовнішнім світом до мінімуму.

Вони дали своїм дітям прекрасну освіту, навчили їх математики, фізики, літератури, кількох іноземних мов. Їхні діти знають напам'ять Білль про права і багато-багато іншого. Крім того, вони підготовлені до життя в дикій природі, вміють виживати в нелюдських умовах. Вони треновані і загартовані. Але головне, їхні діти ростуть переконаними анархістами, які не визнають капіталізм і порядки західного суспільства. Вони зневажають приватну власність, не визнають сучасну медицину та фармацевтику, вважаючи це просто викачуванням грошей у довірливих споживачів. Вони повністю увібрали в себе переконання батьків.

І природно їхні діти абсолютно не пристосовані до життя в суспільстві. Вони не знають, як спілкуватися зі своїми однолітками, як вибудовувати стосунки з протилежною статтю, не можуть користуватися елементарними благами цивілізації. Батьки все це розуміли, але вважали, що виростити своїх дітей у своїх переконаннях набагато важливіше за все це. Бен був абсолютно переконаний у цьому, а от Леслі з жахом думала про ту катастрофу, яка чекає на їхніх дітей у дорослому віці. Її свідомість роздвоювалася, розривалася між тим щастям, у якому вони жили далеко від людей і розумінням, що це все штучно, що діти потім не зможуть жити нормальним життям. Її психіка не витримала цього роздвоєння і почала давати збої.

З Леслі почали відбуватися напади психозу та панічні атаки, через які їм все ж довелося скористатися сучасною медициною і помістити її в клініку. Найімовірніше це сталося вже надто пізно, і лікарі так і не змогли стабілізувати її стан. Після кількох невдалих спроб вона все ж змогла покінчити з собою.

Батьки Леслі, а особливо батько, вочевидь, вважали Бена винуватцем усього, що сталося з їхньою дочкою, тому він заборонив йому з'являтися на похороні під загрозою арешту і вилучення дітей соціальними службами. Але діти дуже хотіли поховати маму і Бен наважується їхати. Є й ще одна обставина, яка змушує його так зробити. Він знаходить заповіт Леслі, в якому вона бажає, щоб її тіло кремували, оскільки є буддисткою. А батьки Леслі християни і вони збираються поховати її на кладовищі, з чим Бен категорично не згоден.

І ось тут діти, які виросли в лісі, не мали майже ніякого спілкування із зовнішнім світом, стикаються з цим світом. У когось одразу спрацьовує захисна реакція, хтось щиро дивується, чому їм не можна користуватися благами цивілізації, наприклад, пити кока-колу та їсти гамбургер, а хтось озлоблюється на батька, що позбавив їх багатьох можливостей і задоволень.

Один епізод з їхньої подорожі змушує замислитися про явище, яке досить типове для сектантської свідомості. У супермаркеті Бен вдає, що у нього серцевий напад, і під час здійнятого переполоху діти грабують магазин, виносячи з нього продукти.

У них це називається «операція: порятунок їжі». Виявляється, що ця операція ретельно опрацьована й відрепетирувана. Кожна дитина знає свою роль. Хтось виносить товари, а хтось запихає в рот батькові таблетки, які той, нібито, забув випити. По суті, батько привчає дітей до того, що порушення елементарної заповіді «не кради» (а отже й інших заповідей і базових правил життя суспільства) цілком допустиме, адже їхня філософія ставить свої переконання вище за все це. Так різні сектантські групи ставлять свої приватні правила вище загальноприйнятих понять і переконань. І виходить, що порушити це правило секти – страшний гріх, а порушити елементарну заповідь цілком можливо і навіть виправдано. Особливо це явище проявляється в тоталітарних сектах.

По дорозі родина Кеш заїжджає до сестри Бена, яка живе з чоловіком і двома дітьми. І тут дуже виразно проявляється вся різниця між дітьми, які виросли в лісі і вихованими в сучасному суспільстві.

Ця різниця неоднозначна. З одного боку, діти Бена звикли до дисципліни та поваги до батьків, а діти його сестри можуть собі дозволити не слухатися і грати за столом на телефоні. Але з іншого діти Бена не знають, що курку не вбивають на полюванні, а купують у магазині, що «адідас» це не людина, а кросівки і так далі. Крім того, відбувається сварка через те, що Бен абсолютно все чесно і докладно розповідає своїм дітям, навіть те, що є непристойним або що не може витримати непідготовлена дитяча психіка і не може зрозуміти розум дитини. Наприклад, про самогубство Леслі або наркоманію. Сестра заявляє, що Бен калічить своїх дітей, а той у відповідь влаштовує показовий іспит на знання з літератури та суспільствознавства, який його діти блискуче виграють. Але діти Бена знову бачать, як живуть їхні родичі у звичайному світі, які можливості мають і які задоволення отримують.

І ось родина Кеш приїжджає на похорон. Вони в різнокольорових святкових костюмах. Бен перериває священника, який зачитує по папірцю свою заунивну надгробну промову. Він дістає заповіт Леслі й оголошує, що вона хотіла, щоб її похорон проходив весело, з жартами і танцями, як «свято життєвого циклу», її тіло було кремовано, а прах спущено в унітаз.

Батьки Леслі все ж таки ховають її на кладовищі, а Бена під загрозою арешту змушують поїхати. Наступну ніч родина Кеш проводить на стоянці кемпінгу, де старший син, Бодаван, потрапляє в ситуацію, яка змушує його подивитися на світ і на себе іншими очима.

У кемпінгу він знайомиться з дівчиною із сусіднього будинку на колесах. Дівчина виявляє до нього інтерес, і вони цілуються. Після цього Бодаван, вражений своїми відчуттями, видає дівчині та її мамі, яка опинилася поблизу, всю інформацію, яку він засвоїв від батька з питання шлюбу та взаємин із протилежною статтю, і просить вийти за нього заміж. Це викликає просто сміх, і Бодаван раптом розуміє, як безглуздо він виглядає в очах оточуючих.

Але ж по-іншому він виглядати просто не вміє. Він володіє іноземними мовами, знає основи багатьох наук, але зовсім не орієнтується в реальному житті. Не знає, як спілкуватися з дівчатами, як бути дорослим і самостійним. Він зривається, кричить на батька і кидає йому в обличчя жорстку фразу: «ти зробив нас виродками!»

Крім того, з'ясовується, що Леслі нишком від чоловіка допомагала Бодавану відсилати свої резюме в різні університети і що вони всі прислали йому запрошення. Він хоче вчитися, а Бен вважає, що в сина вже є всі необхідні знання.

В цей же час середній син, Релліан, який був найбільше прив'язаний до матері і який звинувачував батька в її смерті, тікає до свого діда. Коли Бен намагається його забрати, батько Леслі викликає поліцію і погрожує позбавити його батьківських прав. Тоді Бен вирішує здійснити операцію з визволення Релліана в стилі американського спецназу. Він наказує старшій дочці, Веспір, залізти на дах і проникнути в кімнату, де перебуває Релліан. Бен навчав своїх дітей скелелазінню, вони всі сильні й треновані, і Веспір без труднощів проникає на дах. Але коли вона вже перебуває дуже близько від мети, ламається черепиця і Веспір зривається з краю даху, падає на автомобіль, що стоїть біля гаража, а потім на землю.

У підсумку вона отримує перелом шийного хребця та ноги, а лікар у лікарні каже Бену, що якби перелом стався на кілька міліметрів нижче, то Веспір би загинула або залишилася б на все життя інвалідом, прикутим до ліжка.

І тут Бен раптом усвідомлює, що він своєю нерозсудливістю мало не згубив свою дитину, мало не зламав їй життя. До нього починає доходити, що можливо він не так уже й правий, змусивши свою родину відректися від суспільства, піти жити в ліс. Можливо, це справді він довів свою дружину Леслі до божевілля. Можливо, саме він став причиною її смерті. І можливо, правий його син Бодаван, який заявив, що він виростив їх виродками. Можливо, все його життя було фатальною помилкою, за яку вже розплатилася Леслі і ще довго будуть розплачуватися він і його шестеро дітей. Вісім зламаних життів!

Можна тільки уявити собі, що коїться в душі людини, яка усвідомила все це. Що їй робити? Як жити далі? Багато людей у подібних ситуаціях не витримують цього усвідомлення своєї вини і закінчують життя самогубством. Багато знаходять вихід у тому, що стають ще більш упертими у своїх омані. І тільки одиниці знаходять у собі сили зізнатися самим собі й оточуючим людям у своїх помилках.

Покаяння – це дуже легко і водночас неймовірно важко. Адам у раю так і не знайшов у собі сили сказати Богу: «прости» або хоча б зізнатися в тому, що він порушив заповідь.

Бен знаходить у собі сили визнати помилку і прийняти дуже непросте рішення. Він каже своїм дітям, що їм буде краще залишитися з дідусем і бабусею. Так вони отримають шанс стати нормальними людьми і жити в суспільстві.

Сам Бен від'їжджає. Він ще не знає, що йому робити, куди їхати і як жити далі. Його мучить сумління. Він сильно переживає все, що сталося. Але він твердо знає, що далі так не можна. На одній із заправок він збриває свою бороду.

Але на цьому фільм не закінчується. Бен прийняв рішення, він залишив своїх дітей батькам Леслі в надії, що бабуся і дідусь дадуть їм те, чого не зміг дати він. Але його діти теж самостійні особистості, що мають свободу волі. Яке рішення приймуть вони? Який спосіб життя оберуть? Що буде з родиною Кеш у підсумку?

Все це можна дізнатися, додивившись фільм до кінця.