Молода Мати і сплячий Христос
Мікеланджело висік скульптуру Діви, яка виглядає молодшою за свого Сина, і єдиний раз у житті залишив на мармурі автограф. Жодна з цих «дивацтв» не є випадковою.
У капелі собору Святого Петра крізь товсте скло ми бачимо скульптуру з білого мармуру. Погляд піднімається по ній, як по схилу. Внизу – важкі складки одягу, що сповзають по широких колінах. Впоперек лежить тіло Христа: голова відкинута, рука безсило звисає. А вгорі – схилене обличчя Богоматері. Спокійне, зосереджене й не за віком юне.
Дивно: загиблому Сину Божому вже за тридцять. Матері ж на вигляд років двадцять. Як так? Невже великий майстер припустився такого банального недогляду в роботі?
Наймальовничіша скульптура в Римі
Наприкінці серпня 1498 року в Римі уклали договір. Замовником був французький кардинал Жан де Більєр де Лаґраулас, посол короля Карла VIII. Він хотів бачити скульптуру в каплиці Санта-Петронілла при старому соборі Святого Петра – там, де він мав намір облаштувати усипальницю. Предмет договору описано так: «П’єта з мармуру, тобто Діва Марія з мертвим нагим Христом на руках».
Скульпторові, флорентійцю Мікеланджело Буонарроті, тоді було 23 роки. Поручителем за юнака виступив банкір Якопо Галлі. Він пообіцяв кардиналові, що ця робота стане найпрекраснішим твором з мармуру з усіх, що нині є в Римі. Сміливе обіцяння, особливо зважаючи на малодосвідченість молодого майстра. Але Галлі не помилився.
Мрамор Микеланджело выбирал сам, в каменоломнях Каррары, в тосканских горах. Работа заняла около года.
Тип зображення теж прийшов здалеку. В Італії П’єта була ще рідкістю, натомість на півночі Європи, особливо в Німеччині, її добре знали під назвою Vesperbild – «образ вечірні». Цей образ пов’язували зі службою Великої п’ятниці. Там Богоматір зазвичай зображується старою, з виснаженим обличчям. Мікеланджело взяв на озброєння північний сюжет, але творче рішення обрав оригінальне.
Вічно юна Діва
Чому Марія в нього така молода? Сучасники теж ставили це питання. Учень і біограф Мікеланджело Асканіо Кондіві записав відповідь майстра: «цнотливі жінки зберігають свіжість значно довше, ніж нецнотливі». Записано це було через півстоліття після роботи над П’єтою.
Є ще одна версія. Мікеланджело добре знав Данте. У Болоньї молодий скульптор читав «Божественну комедію» вголос своєму покровителеві. А остання пісня «Раю» відкривається молитвою святого Бернарда до Пресвятої Богородиці: «Діво Мати, дочко Сина Твого». Можливо, саме цей рядок підказав скульпторові образ не за віком юної Богоматері.
Как бы то ни было, юность Марии для скульптора – осознанный выбор, и он не единственный в своем роде.
Молоду Діву можна зустріти й у інших майстрів. Але в мармурі, на тлі мертвого тіла дорослого Христа, цей контраст відчувається особливо гостро. Час ніби не владний над Пречистою.
Гігантські коліна Богородиці
Обійдімо статую – і побачимо, що вся композиція вимальовується в піраміду. Її вершина – голова Марії, основа – широкі складки одягу біля підніжжя.
Если присмотреться к пропорциям, обнаруживается еще одна «несостыковка». Попробуйте представить, что Мария встала. Она оказалась бы выше двух метров. Иначе взрослое тело просто не поместилось бы у Нее на коленях.
Мікеланджело ховає цей масштаб під лавиною драпіровок. Тканина падає важкими хвилями, приховує пропорції, і оку здається, що все співмірне.
Тіло Христа при цьому майже не торкнулися муки. Рани від цвяхів і списа ледь окреслені, слідів терновового вінця немає. Перед нами ніби не змучений мученик, а просто людина, що заснула на руках своєї Матері.
.jpeg)
Подивімося й на руки Марії. Правою Вона підтримує тіло через тканину, не торкаючись його. Ліва долоня розкрита вгору, ніби вказує: дивіться, ось Він.
Джорджо Вазарі не приховував захоплення від цієї скульптури: «Воістину диво, що камінь, спочатку позбавлений будь-якої форми, було доведено до тієї досконалості, яку природа насилу створює в живій плоті».
Автограф на стрічці
Через груди Марії проходить вузька стрічка. На ній висічено латиною: «Мікеланджело Буонарроті, флорентієць, робив». Це єдина робота майстра з повним підписом.
Вазарі розповідає, звідки вона взялася. Одного разу Мікеланджело почув, як приїжджі з Ломбардії хвалять статую й приписують її «нашому Горбунові з Мілана», скульптору Крістофоро Солярі. Тієї ж ночі майстер зачинився в каплиці зі світильником і різцями та висік на стрічці своє ім'я.
История красивая, но исследователи в ней сомневаются. Лента так естественно ложится на грудь Девы, что, скорее всего, она изначально была задумана под подпись.
Звернімо увагу на останнє слово – «робив», а не «зробив». Так підписувалися античні майстри, наче залишаючи роботу назавжди незавершеною. На тлі мертвого Христа ця незавершеність звучить як обітниця: історія шедевра ще не закінчена.
Блюзнірство на П'ятидесятницю
21 травня 1972 року в соборі Святого Петра святкували П'ятидесятницю за західним календарем. Близько пів на дванадцяту чоловік на ім'я Ласло Тот переліз через огорожу. Він дістав геологічний молоток і почав бити по статуї, в божевіллі вигукуючи, що він – Христос.
Фанатик устиг завдати близько п'ятнадцяти ударів. Унаслідок цього відлетіла ліва рука Діви біля ліктя, було відбито ніс, пошкоджено повіку. Нападника скрутив пожежник Марко Оттаджо. Того ж дня папа Павло VI молився біля розбитої статуї під об'єктивами телекамер.
Реставрація шедевра виявилася копіткою. З десятків уламків зібрали втрачене. Ніс відновили з трьох фрагментів. Передпліччя закріпили сталевим стрижнем. Синю пляму, залишену молотком на лівій повіці, зняли звичайною клейкою стрічкою, без розчинників. А тонкі щілини за шиєю Марії навмисно залишили видимими – на згадку про напад.
Скульптура за склом
З березня 1973 року П'єта стоїть за куленепробивним склом. Раніше її возили до Нью-Йорка на лайнері «Крістофоро Коломбо», у сталевому контейнері, розрахованому триматися на плаву, якщо корабель піде на дно. Скульптура прибула без жодної подряпини. Однак після цієї поїздки папа Павло VI заборонив вивозити її знову.
У 2024 році старе, помутніле скло замінили. Нове вже може витримати до 26 прямих ударів молотком чи сокирою.
Да, мы больше не можем подойти к шедевру вплотную. Зато очень хорошо видим все, что задумал Микеланджело.
Юну Матір, над якою не владний час. Величезні коліна, на яких вмістився дорослий Син. Розкриту долоню. І ім'я майстра з дієсловом у незавершеному часі. Кожна з цих «невідповідностей» виявилася частиною одного задуму: Син заснув на руках Матері, і Вона спокійно чекає, коли Він прокинеться.
