Молода Мати і сплячий Христос
Мікеланджело висік скульптуру Діви, яка виглядає молодшою за свого Сина, і єдиний раз у житті залишив на мармурі автограф. Жодне з цих «дивацтв» не є випадковим.
У капелі собору Святого Петра крізь товсте скло ми бачимо скульптуру з білого мармуру. Погляд піднімається по ній, як по схилу. Внизу – важкі складки одягу, що сповзають по широких колінах. Впоперек лежить тіло Христа: голова відкинута, рука безсило звисає. А вгорі – схилене обличчя Богоматері. Спокійне, зосереджене й не за віком юне.
Дивно: загиблому Сину Божому вже за тридцять. Матері ж на вигляд років двадцять. Як так? Невже великий майстер припустився такого банального недогляду в роботі?
Наймальовничіша скульптура в Римі
Наприкінці серпня 1498 року в Римі уклали договір. Замовником був французький кардинал Жан де Більєр де Лаґраулас, посол короля Карла VIII. Він хотів бачити скульптуру в каплиці Санта-Петронілла при старому соборі Святого Петра – там, де він мав намір облаштувати усипальницю. Предмет договору описано так: «П’єта з мармуру, тобто Діва Марія з мертвим нагим Христом на руках».
Скульптору, флорентійцю Мікеланджело Буонарроті, тоді було 23 роки. Поручителем за юнака виступив банкір Якопо Галлі. Він пообіцяв кардиналу, що ця робота стане найпрекраснішим твором з мармуру з усіх, що нині є в Римі. Смілива обіцянка, особливо зважаючи на малодосвідченість молодого майстра. Але Галлі не помилився.
Мармур Мікеланджело обирав сам, у каменоломнях Каррари, у тосканських горах. Робота тривала близько року.
Тип зображення теж прийшов здалеку. В Італії П’єта була ще рідкістю, натомість на півночі Європи, особливо в Німеччині, її добре знали під назвою Vesperbild – «образ вечірні». Цей образ пов’язували зі службою Великої п’ятниці. Там Богоматір зазвичай зображується старою, з виснаженим обличчям. Мікеланджело взяв на озброєння північний сюжет, але творче рішення обрав оригінальне.
Вічно юна Діва
Чому Марія в нього така молода? Сучасники теж ставили це питання. Учень і біограф Мікеланджело Асканіо Кондіві записав відповідь майстра: «Цнотливі жінки зберігають свіжість значно довше, ніж нецнотливі». Записано це було через півстоліття після роботи над П’єтою.
Є ще одна версія. Мікеланджело добре знав Данте. У Болоньї молодий скульптор читав «Божественну комедію» вголос своєму покровителеві. А остання пісня «Раю» відкривається молитвою святого Бернарда до Пресвятої Богородиці: «Діво Мати, дочко Сина Твого». Можливо, саме цей рядок підказав скульптору образ не за віком юної Богоматері.
Як би там не було, юність Марії для скульптора – усвідомлений вибір, і він не єдиний у своєму роді.
Молоду Діву можна зустріти й у інших майстрів. Але в мармурі, на тлі мертвого тіла дорослого Христа, цей контраст відчувається особливо гостро. Час ніби не владний над Пречистою.
Гігантські коліна Богородиці
Обійдімо статую – і побачимо, що вся композиція вимальовується в піраміду. Її вершина – голова Марії, основа – широкі складки одягу біля підніжжя.
Якщо придивитися до пропорцій, виявляється ще одна «невідповідність». Спробуйте уявити, що Марія підвелася. Вона виявилася б вищою за два метри. Інакше доросле тіло просто не вмістилося б у Неї на колінах.
Мікеланджело ховає цей масштаб під лавиною драпіровок. Тканина падає важкими хвилями, приховує пропорції, і оку здається, що все співмірне.
Тіло Христа при цьому майже не торкнулися муки. Рани від цвяхів і списа ледь окреслені, слідів терновового вінця немає. Перед нами ніби не змучений мученик, а просто людина, що заснула на руках своєї Матері.
.jpeg)
Подивімося й на руки Марії. Правою Вона підтримує тіло через тканину, не торкаючись його. Ліва долоня розкрита вгору, ніби вказує: дивіться, ось Він.
Джорджо Вазарі не приховував захоплення від цієї скульптури: «Воістину диво, що камінь, спочатку позбавлений будь-якої форми, було доведено до тієї досконалості, яку природа насилу створює в живій плоті».
Автограф на стрічці
Через груди Марії проходить вузька стрічка. На ній висічено латиною: «Мікеланджело Буонарроті, флорентієць, робив». Це єдина робота майстра з повним підписом.
Вазарі розповідає, звідки вона взялася. Одного разу Мікеланджело почув, як приїжджі з Ломбардії хвалять статую й приписують її «нашому Горбуну з Мілана», скульптору Крістофоро Солярі. Тієї ж ночі майстер зачинився в каплиці зі світильником і різцями та висік на стрічці своє ім'я.
Історія гарна, але дослідники в ній сумніваються. Стрічка так природно лягає на груди Діви, що, найімовірніше, вона з самого початку була задумана під напис.
Звернімо увагу на останнє слово – «робив», а не «зробив». Так підписувалися античні майстри, наче залишаючи роботу назавжди незавершеною. На тлі мертвого Христа ця незавершеність звучить як обітниця: історія шедевра ще не закінчена.
Блюзнірство на П'ятидесятницю
21 травня 1972 року в соборі Святого Петра святкували П'ятидесятницю за західним календарем. Близько пів на дванадцяту чоловік на ім'я Ласло Тот переліз через огорожу. Він дістав геологічний молоток і почав бити по статуї, в божевіллі вигукуючи, що він – Христос.
Фанатик устиг завдати близько п'ятнадцяти ударів. Унаслідок цього відлетіла ліва рука Діви біля ліктя, було відбито ніс, пошкоджено повіку. Нападника скрутив пожежник Марко Оттаджо. Того ж дня папа Павло VI молився біля розбитої статуї під об'єктивами телекамер.
Реставрація шедевра виявилася копіткою. З десятків уламків зібрали втрачене. Ніс відновили з трьох фрагментів. Передпліччя закріпили сталевим стрижнем. Синю пляму, залишену молотком на лівій повіці, зняли звичайною клейкою стрічкою, без розчинників. А тонкі щілини за шиєю Марії навмисно залишили видимими – на згадку про напад.
Скульптура за склом
З березня 1973 року П'єта стоїть за кулевонепробивним склом. Раніше її возили до Нью-Йорка на лайнері «Крістофоро Коломбо», у сталевому контейнері, розрахованому триматися на плаву, якщо корабель піде на дно. Скульптура прибула без жодної подряпини. Однак після цієї поїздки папа Павло VI заборонив вивозити її знову.
У 2024 році старе, помутніле скло замінили. Нове вже може витримати до 26 прямих ударів молотком чи сокирою.
Так, ми більше не можемо підійти до шедевра впритул. Натомість дуже добре бачимо все, що задумав Мікеланджело.
Юну Матір, над якою не владний час. Величезні коліна, на яких вмістився дорослий Син. Розкриту долоню. І ім'я майстра з дієсловом у незавершеному часі. Кожна з цих «невідповідностей» виявилася частиною одного задуму: Син заснув на руках Матері, і Вона спокійно чекає, коли Він прокинеться.
