Пастух із листом від Христа до короля Франції
Влітку 1212 року тисячі прочан із палицями чекали, що море розступиться перед ними. Пізніші хроністи додали до їхньої історії кораблі, работорговців і зідхання папи.
Близько п'ятдесяти середньовічних текстів згадують про таємничий дитячий Хрестовий похід, що відбувся в Європі влітку 1212 року. Історики довіряють лише тим джерелам, що написані до 1250 року. Така межа проведена невипадково. Чим далі хроніст стояв від подій, тим молодшими ставали в нього учасники походу і тим страшнішим виявлявся його фінал.
Тому цю історію правильніше вивчати з кінця: від пізніх, найяскравіших розповідей до сухих записів сучасників.
Лиходії з'явилися пізніше за дітей
У другій половині XIII століття в трагедії знайшлися винуватці. Венсан із Бове писав, що дітей занапастив Старець Гори, таємничий володар зі Сходу. У Роджера Бекона натовп веде якась зла людина. У Матвія Паризького додому не повертається ніхто.
Кожен наступний оповідач знав про 1212 рік менше за попередника, але говорив упевненіше. Один із сучасних дослідників зауважив, що творці міфів завжди впевнені у своїй правоті. Інший підбив підсумок ще коротше: від хроніки до хроніки учасники походу ставали дедалі молодшими.
Гуго Залізний і Гільйом Свиня
Найдокладнішу версію залишив Альберік із Труа-Фонтен. Свою хроніку він розпочав у 1232 році, через двадцять років після подій. В Альберіка є все, що потрібно доброму сюжету: кораблі, буря, невільничий ринок і навіть відплата.
У чому ж суть цієї таємничої історії? Два марсельські купці, Гуго Залізний і Гільйом Свиня, обіцяють відвезти дітей до святих місць. Із семи кораблів два розбиваються біля острова Сан-П'єтро. Решту дітей продають у Беджаї та Александрії. Купців потім вішають, щоправда, за зовсім інший злочин – змову проти імператора Фрідріха II.
Імена лиходіїв звучать так, ніби їх вигадав байкар. Можливо, це просто прізвиська, які давали купцям у портових містах.
Але про марсельські кораблі не пише жодне джерело раніше за Альберіка. З його розповіді й виросла популярна історія про дванадцятирічного пастуха, який привів до моря тридцять тисяч дітей. Ці цифри кочують із книги в книгу, але в ранніх хроніках їх не знайти.
Слова, яких папа міг і не промовляти
Ще одна знаменита сцена розігрується в Римі. Папа Інокентій III дізнається про дитячий похід і зі стогоном каже: «Ці хлопчики докоряють нам: вони біжать відвойовувати Святу Землю, а ми спимо».
Фраза надто художня. Записав її Альберт зі Штаде, а хроніку свою він розпочав у 1240 році. На той час папа вже був мертвий 24 роки. Звідки хроніст знав про його слова, невідомо. Їхню справжність історики заперечують давно.
Зате добре відомо інше. Інокентій III справді закликав Європу до нового походу, і через кілька років він відбувся. Навесні 1212 року, на П'ятидесятницю, вулицями йшли папські процесії. Люди співали: «Поверни нам істинний Хрест». Багато дослідників бачать у цих молитвах можливий поштовх до літніх подій.
Хто насправді йшов до моря?
Ранні хроніки змальовують натовп хрестоходців куди строкатішим. Кельнська королівська хроніка пише про багато тисяч «хлопчиків від шести років і старших, до зрілого віку». Йшли вони групами по двадцять, п'ятдесят, сто осіб, часто всупереч волі батьків. Марбахські аннали додають, що в дорогу вирушили не лише діти, а й дорослі, і заміжні жінки разом з дівицями.
Ключ до загадки – латинське слово, яке хроністи вживали для опису цих людей. Зазвичай його перекладають як «хлопчики» або «діти». Але в Середні віки так називали й слуг, наймитів, узагалі «малих людей», які не мали ні землі, ні соціального становища.
наприкінці 1970-х років історики припустили, що «дитячий» похід насправді був походом бідняків.
Пізніше маятник хитнувся назад. Сучасники, судячи з усього, все ж таки бачили в учасниках особливу вікову групу. Дітей у натовпі було багато, але йшли не лише вони. Похід 1212 року був походом бідних і молодих, а дорослі, наймити й дівчата йшли поруч з підлітками.
Листи для короля Філіппа
Найдавніша розповідь про французького ватажка хрестоходців також виглядає легендарною. Анонімний хроніст із Лана повідомляє про пастуха Стефана з-під Вандома. Йому з'явився Христос у вигляді прочанина й передав листи для короля.
Стефан повів процесію з Шартра до Сен-Дені. Це абатство під Парижем, де ховали французьких королів. Йшли туди до Філіппа II Августа, до Єрусалима пастух навіть не збирався. Король ухвалив рішення швидко: звелів «хлопчикам» розійтися по домівках. Про Марсель цей хроніст не пише ані слова.
Обіцянка сухого шляху
У Німеччині похід мав свого ватажка – хлопчика Миколая з Кельна. Аннали Шефтларна передають його обіцянку: море, як колись народові Ізраїлевому, дасть тим, хто йде, сухий шлях.
Ці люди уявляли себе новим Ізраїлем. Вони згадували події Виходу. Вони вірили: якщо Бог одного разу вже провів Свій народ через води, то проведе знову. До Генуї вони ввійшли з хрестами, києм і торбами. Це було спорядження прочанина, воїн так у похід не збирається.
Генуезькі аннали вів Оджеріо Пане, сучасник подій. Він записав, що наприкінці серпня 1212 року до міста прийшло понад сім тисяч чоловіків, жінок, хлопчиків і дівчаток. Число він назвав «за оцінкою достойної людини». Хроніст сам натовп не перераховував і чесно на це вказав.
Але море не розступилося.
Далі ранні джерела мовчать. Кельнська хроніка повідомляє, що одних прочан завернули в П'яченці, інших – уже в Римі. З багатьох тисяч, які вирушили в дорогу, повернулися лише дуже небагато. Що сталося з рештою, сучасники не знали й вигадувати не стали.
Через двадцять років цю історичну порожнечу заповнили купці й кораблі, через тридцять – зідхання папи, ще пізніше – східний лиходій. Історія складалася стрункіше, а її учасники ставали дедалі молодшими. Але підсумок подій був один: тисячі бідних людей повірили, що диво Виходу повторюється для них, дійшли до берега й не побачили сухого шляху. Так скінчилася сумна історія «дитячого» Хрестового походу.
