П'ять власників Реймського Євангелія
Легенди та факти про священну книгу, яка постійно змінювала господарів.
4 січня 1790 року у французькому описі вперше було згадано знакову річ, названу предметом коронаційного вжитку. До кінця XVIII століття ніхто не знав, що на цій книзі присягали французькі монархи.
Пізніше, у листопаді 1792 року, урядовці молодої республіки складуть окремий протокол, докладно описавши коштовну оправу давнього рукопису: темне дерево, червоний сап'ян, позолочене срібло, кришталь над святими мощами та емалеві пластини із символами євангелістів. Точну вагу дорогоцінного металу було оцінено в три марки і сім унцій, перш ніж металеву оправу віддали на переплавлення.
Жодних записів про присягу на цьому Євангелії конкретних королів – від Генріха III до Людовика XVI – у соборних книгах ранніх століть не знайдено. Коронаційна роль рукопису тримається лише на соборному переданні, а бібліотечні огляди ще в середині ХХ століття визнали легенду про коронаційну присягу французьких правителів хибною.
Коли в червні 1717 року цар Петро I дві години розглядав у Реймсі соборну реліквію та цілував срібну реліквію-скриньку, хранителі показували йому коштовну оправу. Але навіть бібліотека Реймса в наукових анотаціях висловлює сумнів, чи відкривали гостеві самі слов'янські аркуші.
Соборний архів кардинала Лотарингського
В описі соборного майна за 1574 рік є згадка про те, що кардинал Карл Лотарингський передав рукопис соборному причту напередодні свята Пасхи 1574 року. У тому описі коштовна оправа важила шість марок і шість унцій.
Тобто 1574 рік – надійна дата, що підтверджує момент, коли річ уперше з'являється в документах Реймса.
Звідки кардинал узяв кодекс, офіційні папери мовчать. Історики висували розрізнені версії: подарунок учасників Тридентського собору, грецький слід із Константинополя чи закритий дар східних патріархів. Але жодна гіпотеза не підтверджена. Між празькими слідами та Пасхою 1574 року в документальній історії кодексу – дворічний провал. Увесь ланцюжок власників фоліанта до XVI століття тримається виключно на здогадах.
Колофон празького монастиря Емаус
Колофон 1395 року згадує ченця слов'янського монастиря Емаус у Празі, заснованого королем Карлом IV для бенедиктинців глаголичного обряду, який завершує переписування тридцяти одного глаголичного аркуша. Наприкінці роботи переписувач залишає пам'ятний запис: перша частина кодексу нібито написана рукою угодника Прокопа Сазавського.
Але преподобний Прокіп помер у 1053 році, за 342 роки до цього запису.
Празький чернець кінця XIV століття, згадавши покійного короля Карла IV, приписав кириличні аркуші чеському святому, щоб надати слов'янському кодексу високого авторитету. Середньовічні скрипторії регулярно вдавалися до такого прийому.
Переписувач створив документальну легенду про походження пергаменту, змістивши дату й ім'я автора на три століття назад.
Проспект Сильвестра про київську королеву
У проспекті французького палеографа Жозефа Сильвестра 1843 року є гіпотеза про королеву Анну Ярославну як власницю Євангелія. Ця версія посилається на перекази. Дочка Ярослава Мудрого нібито привезла київський апракос до Франції в 1051 році та подарувала його єпископу Роже Шалонському.
Але жоден офіційний французький документ не знає книги Анни. Бібліотека Реймса називає версію про київський дарунок королеви легендою ХХ століття.
Невідомий майстер київського скрипторію
Кирилична частина Євангелія з шістнадцяти аркушів містить фрагмент євангельських читань грецького обряду. Аналіз рукопису, проведений філологами, відносить написання кириличної частини до праці київських писців другої половини XI століття. Дослідники вказують на специфіку оформлення пергаменту та систему кириличного письма.
У тексті трапляються мовні помилки. Переписувач працював у київській майстерні, копіюючи давній оригінал, графіку якого він розумів не до кінця. Він спотикався на літерах, помилявся у відмінкових закінченнях, виводив рядки при свічці й не вніс свого імені до пам'ятних записів.
Кожне століття приписувало рукопису нового власника, але історія залишила нам лише дві перевірені дати – 1395 рік у Празі та 1574 рік у Реймсі. А на самому початку цього ланцюжка стоїть майстер XI століття. Він залишив слід на пергаменті, створивши кодекс, який через століття обріс міфом про європейські коронації.
