Школа без учнів

Сьогодні 09:15
8
Берестейське братство. Фото: СПЖ Берестейське братство. Фото: СПЖ

Про втрачені парафії, таємні хрещення та стійкість віруючих міщан, які зберегли вірність Православ'ю всупереч забороні влади.

У старому центрі Берестя височів кафедральний Свято-Миколаївський собор – головна парафія міста. 6 липня 1590 року єпископ Володимирський і Брестський Мелетій (Храптович) дозволив влаштувати при цьому храмі братство зі школою. Через пів року король Сигізмунд III затвердив це рішення своїм привілеєм, узявши за взірець статут Львівського братства. Коли 1593 року кафедру посів Іпатій (Потій), він також підтримав діяльність братства. Здавалося, нова організація здобула законне підґрунтя.

Але в жовтні 1596 року саме цей храм став місцем церковного розколу. Митрополит Михаїл (Рагоза) урочисто відкрив тут уніатський синод. Літургію служив владика Іпатій. Очевидці запам'ятали тривожну деталь: під час приготування Святих Дарів один грецький священник, який перейшов із католицтва, розгубився й змішав у Чаші воду з водою, що православні вважали грізним знаменням. 18 жовтня під цими склепіннями підписали акт унії.

Невідомо, де в ці години перебували православні парафіяни Миколаївського храму. У списках учасників зібрання значаться посланці від Віленського та Львівського братств, трапляються згадки про депутатів із Берестя, але рідна громада храму в документах собору ніби розчинилася.

Зала протестантського будинку

Якщо пройти від Миколаївської церкви на інший кінець міста, можна побачити просторий будинок шляхтича Малхера Райського. Усі православні храми Берестя, за свідченням святителя Макарія (Булгакова), на початок собору були замкнені за розпорядженням єпископа Іпатія.

Православним архієреям, священникам і мирянам довелося шукати притулку під чужим дахом. Господар особняка був протестантом, а велика зала його будинку правила за кальвіністську молитовню.

Обстановка в місті тоді нагадувала облогу. Князь Костянтин-Василь Острозький в'їхав до Берестя в оточенні татар, гайдуків, козаків і артилерії – з міркувань безпеки. Православні делегати чекали аж до вечірні запрошення від митрополита на обговорення положень собору, але відповіді не дочекалися. В іновірній молитовні вони затвердили соборний акт, що відкидає унію.

Світлиці для молитви

За три дні до відкриття соборів єпископ Іпатій завдав удару по укладу міщанського життя. Священникам Берестя під страхом покарання заборонялося спілкуватися з непокірними братчиками. Духовенству наказали, щоб вони «не хрестили їхніх дітей, не уділяли їм Святих Христових Таїн, не ховали їхніх померлих».

Позбавлені храмів і священників, городяни розійшлися по домівках. У зачинених світлицях миряни самі читали молитви над породіллями, хрестили немовлят, розбирали Писання й виголошували проповіді.

Розпач і розгубленість сягали того, що частина міщан ходила молитися до протестантських зібрань, аби лише не переступати поріг уніатських храмів.

Грамота на порожнє місце

У січні 1591 року король Сигізмунд III у відповідь на прохання городян оприлюднив Привілей, який звільняв шкільний будинок братчиків від міських податків і військового постою. Учителі збирали навколо себе міщанських дітей, вибудовуючи систему православної освіти за львівським статутом.

Після унії доля училища вирішилася одним помахом пера. У 1597 році той самий монарх підписав нову грамоту, передавши школу у відання владики Іпатія — нібито для того, щоб у ній «лепшый порядок і наука бути могла». У 1599 році наставником туди призначили грека Петра Аркудія. За історичними свідченнями, братство розігнали, колишніх учителів вижили. Проте й оновлене училище не запрацювало. Як потім з'ясувалося з королівської грамоти, єпископ Потій помер, так і не реформувавши шкільну справу.

Притулок за міським валом

На понад три десятиліття православний Брест зникає з офіційних хронік. Лише у 1633 році, після легалізації Православної Церкви в Речі Посполитій, міщанам повернули храм Різдва Пресвятої Богородиці й приписали його до монастиря преподобного Симеона Стовпника, що за міським валом.

Старе братство відродилося на новому місці. З 30-х років XVII століття обитель стала центром спротиву унії. Пізніше боротьбу за права братства вів її ігумен преподобномученик Афанасій Берестейський.

Життя братчиків залишалося небезпечним. Збереглася судова запис 1678 року. У свято Святої Трійці православна процесія зі знатними міщанами несла померлого побратима через ринкову площу до Симеонівської церкви. Назустріч вискочив пріор католицького ордену августинців із ченцями та челяддю, озброєними палицями. Похоронну процесію розігнали, а ховати покійного довелося лише його синові та випадковому візникові.

Останній слід православної організації віднайшовся далеко від рідних вулиць — у протоколах Пінського з'їзду 1791 року, де серед делегатів значиться «Брест-Литовське» братство. На рубежі XVIII і XIX століть сліди берестейських міщан остаточно губляться в архівному пилу.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також