Чи хочемо ми, щоб наші онуки гинули в «українському Карабаху»?
Митрополит Антоній висловив вчора дуже точну і правильну тезу – конфлікт в Карабаху повинен стати уроком для нас, українців.
Адже, по суті, те, що зараз відбувається між Азербайджаном і Вірменією – це картинка з нашого майбутнього. Майбутнього, де конфлікт на Донбасі не вирішений, а лише заморожений. Майбутнього, де замість взаємного прощення розпалюється взаємна ненависть.
Згадаймо, якщо ми сваримося з рідною людиною, то примиритися відразу набагато легше, ніж після того, як ми носимо в собі образу довгий час. Злоба і ненависть з часом лише тверднуть і цементуються. Зруйнувати все це з кожним днем стає все складніше.
Але є в порівнянні Карабаху і Донбасу одна дуже суттєва відмінність, ганебна для нас, українців. Якщо в Карабаху зіткнулися мусульмани і християни, то на Донбасі воюють і вбивають один проти одного православні. Згадаймо, що в організованому Церквою наймасовішому обміні полоненими, який стався в кінці 2017 року, брало участь з обох сторін понад 300 осіб. І всі вони були громадянами України.
Блаженніший Онуфрій ще в 2015 році називав війну на Донбасі братовбивчою. І з тих пір Церква наполегливо закликає до її припинення.
І ми зобов'язані її припинити. Інакше у нас, у наших дітей і у наших онуків буде на Донбасі свій Карабах.
