Хто і навіщо побив «ієрарха» ПЦУ?
Ситуація зі побиттям «митрополита» ПЦУ не лише викликає неприязнь і засудження, а й стає ще одним свідченням того, наскільки небезпечними можуть бути наслідки агресивної політики у релігійній сфері.
Ще раз – ми засуджуємо це побиття і вважаємо, що акти насильства щодо духовенства будь-якої Церкви, конфесії та релігії є неприйнятними.
В той же час ми вважаємо за необхідне відзначити ще кілька моментів.
Так, не секрет, що останніми роками прихильники ПЦУ часто виявляють неприкриту агресію щодо священнослужителів УПЦ.
Більше того, можна згадати, як коміки «95-го кварталу» закликали до фізичного насильства до духовенства нашої Церкви, а зовсім недавно праворадикал Карась пообіцяв відродити «інквізицію» і прямо погрожував вірянам і священникам УПЦ.
Також ми чуємо постійні образи на свою адресу з вуст політиків, які називають нас «фсбешниками в рясах», «кадебістами» та іншими епітетами, які викликають жорстке неприйняття УПЦ у суспільстві.
В цьому ряду стоять численні сюжети різних ЗМІ, які не соромляться у висловлюваннях, ображаючи УПЦ.
Внаслідок такого безумства ми бачимо, що під загрозу ставляться не лише священники УПЦ, але люди в рясах взагалі і авторитет Церкви загалом. Інакше кажучи, тим, хто постійно чує про «кадебістів» у рясах, вже стає однаково, з кого цю рясу зривати. І ми ще багато разів переконаємось у цьому.
Тому перший аспект, на який слід звернути увагу, – це вплив агресивної політики на сприйняття Церкви суспільством. Коли одна церковна структура починає активно принижувати та переслідувати іншу (або мовчати, коли подібні речі роблять радикали), це призводить до того, що звичайні обивателі втрачають повагу до Церкви як до інституту.
Коли звичайні люди бачать, що одні «священнослужителі» обзивають інших, у них виникає природне питання: як можна довіряти духовенству взагалі, якщо його представники (згадайте, наприклад, надагресивну поведінку капелана ПЦУ Грищука) стають безпосередніми ініціаторами агресивних дій?
Принижуючи священників УПЦ і поширюючи риторику ненависті, прихильники ПЦУ втрачають повагу в суспільстві та шкодять не лише своїм «опонентам», а й самим собі.
Адже не слід забувати, що агресія, запущена в хід, завжди має властивість повертатися до того, хто її ініціював.
А крім того, рано чи пізно люди почнуть помічати щодо УПЦ несправедливість, і почнуть ставити дуже неприємні питання «священноначаллю» ПЦУ, яке ні словом, ні ділом, ні помислом не спробувало зупинити насильство проти Церкви.
Наприклад, ви бачили хоча б одне слово засудження з боку представників ПЦУ, коли у Чернівцях побили владику Івано-Франківського Никиту? І ми не бачили. Бо їх не було.
Другий важливий аспект – можливість постановки побиття «митрополита» Климента Куща. Навіщо? Атому, що в умовах зростання конфлікту між релігійними громадами подібні інциденти можуть використовуватися як засіб для подальшого розпалювання ненависті та агресії.
Припущення, що побиття «митрополита» ПЦУ може бути спланованою акцією, спрямованою на дискредитацію УПЦ, особливо посилюється після недавніх заяв Карася, який пообіцяв розправу над священниками УПЦ. Йому потрібна нагода для цього. І ось привід є.
Саме тому ми маємо право припускати, що подібні «побиття» можуть бути використані в політичній та ідеологічній боротьбі, коли створюється штучна ситуація, спрямована на максимальне загострення конфлікту та посилення ненависті в суспільстві щодо УПЦ.
Все це дозволить прихильникам ПЦУ виправдати подальші агресивні дії та «йти за безпредєлом» (хоча, здавалося б, куди вже далі?).
Однак якщо це так, у що вірити не хочеться, то ми змушені попередити, що подібна стратегія вкрай небезпечна. Історія знає безліч прикладів, коли ті, хто розпалював агресію, в результаті самі ставали її жертвами.
