Патріарх Варфоломій вважає українців носіями «руського мира»?
Предстоятель Константинопольської Церкви прибув до Вільнюса, щоб представити новопризначеного екзарха Литви – єпископа Тамісського Панарета.
Ось основні тези «литовської промови» Патріарха Варфоломія:
• заснування структури Константинопольського Патріархату в Литві – це «історичний борг Матері-Церкви»;
• екзарх Литви «глибоко і всебічно» знає російську мову, а також «вміє здійснювати служби церковнослов'янською мовою і за слов'янським Типіконом»;
• Константинополь відкриває в Литві екзархат для біженців з України та інших слов'янських країн, які «сподіваються побачити лик істинного духовного батька, а не відстороненого адміністративного діяча»;
• Патріарх Варфоломій направив до Литви саме цього екзарха, щоб той звернув до українців «слово втішення і зцілення мовою їхніх предків»;
• екзархат створюється «не для того, щоб розділяти, але щоб об'єднувати».
І тут виникає низка недоумінь.
По-перше, в Литві вже існує Православна Церква. У 2022 році вона звернулася до РПЦ із запитом про незалежність, і зараз її статус не визначений. Але як би там не було, канонічна Церква діє тут уже не одне століття, а канони не допускають створення паралельних юрисдикцій.
По-друге, якщо паралельна юрисдикція все ж засновується, для цього мають бути вагомі причини. На що ж вказує Патріарх Варфоломій? Він підкреслює, що екзарх особливо необхідний для окормлення українських біженців. І якби єпископ володів українською, такий крок ще можна було б якось зрозуміти. Але з українською екзарх не знайомий – він знає лише російську. На цьому тлі слова Патріарха, що українці потребують втішення «мовою їхніх предків», звучать майже як образа. Виходить, що предки українців – росіяни, а самі вони – носії «руського мира»? І в чому, нарешті, унікальність російськомовного екзархату Фанара, якщо духовенство Литовської Церкви і без того прекрасно володіє і російською, і церковнослов'янською?
По-третє, не менше здивування викликають слова про те, що українці «сподіваються побачити лик істинного духовного батька, а не відстороненого адміністративного діяча». Невже Патріарх Варфоломій всерйоз вважає, що справжня духовність можлива лише в його юрисдикції?
По-четверте, заява, що екзархат Константинополя потрібен «не для розділення, а для об'єднання», слово в слово повторює сказане екзархом Фанара Данилом (Зелінським) в Україні напередодні створення ПЦУ: «Ми приїхали сюди не для того, щоб розділити українське православ'я, а навпаки – зробити ще більше кроків, щоб принести всім бажане єднання Української Православної Церкви».
До чого все це «єднання» привело, ми знаємо. І тому за литовців тривожно.
