Чому Єрусалимський Патріарх «помиляється» щодо ПЦУ, а Вселенський – ні?
За вісім років існування ПЦУ ми жодного разу не чули від її глави, що Константинопольський Патріарх не здатний помилятися.
Глава ПЦУ Сергій Думенко публічно розкритикував Єрусалимський Патріархат. За його словами, «Єрусалимська та деякі інші Церкви, не бажаючи мати відкрите спілкування з нами», роблять помилку. Думенко також пояснив, чому взагалі заговорив про Єрусалимський Патріархат.
Виявляється, проблема в тому, що на авторитет цієї Церкви часто посилаються «у нинішньому протистоянні нові лжебратія нашої Помісної Церкви».
«Мовляв, тільки її визнання та спілкування з нею визначають, яка Церква істинна і які дії – канонічні», – так Думенко передав аргументи своїх опонентів.
Хто такі «нові лжебратія» і чому вони «лже», він не уточнив. Але з контексту можна припустити, що йдеться про духовенство і вірян УПЦ. Справді, в Українській Православній Церкві часто можна почути, що невизнання ПЦУ найдавнішою Помісною Церквою говорить саме за себе. До того ж на авторитет Єрусалима нерідко посилаються ті, хто відмовляється переходити на новий календарний стиль і святкувати, наприклад, Покров 1 жовтня замість 14-го, а Різдво – 25 грудня замість 7 січня.
Думенко наголошує, що в новозавітній Церкві немає обраності і що уявлення про неї – «неправильне розуміння християнського вчення». І, «хоча Єрусалимська Церква історично перша за часом виникнення», її авторитет та історичне значення не роблять її джерелом істини. «Не конкретна Помісна Церква є джерелом істини, а – Ісус Христос», – вважає він.
Глава ПЦУ пише, що Єрусалимський предстоятель – звичайна людина, рівна іншим ієрархам, і, як і вони, може помилятися. Іншими словами, Думенко просуває ідею рівноправності Церков, за якої давність того чи іншого Патріархату, в даному випадку Єрусалимського, не дає йому особливого статусу чи прав.
З цим можна було б погодитися, якби не очевидні подвійні стандарти глави ПЦУ. Відмовляючи в особливому статусі Єрусалимському предстоятелю, він одразу ж наділяє ним Константинопольського. Вітаючи Патріарха Варфоломія з 35-річчям патріаршого служіння, Думенко називає його «милосердним пастирем для православних християн усього світу», а в іншому своєму слові – «прикладом свідчення істини».
До того ж головний аргумент керівництва та прихильників ПЦУ завжди був один: їхню Церкву створив не рядовий предстоятель, а сам Вселенський Патріарх, перший у православному світі. Саме це, за їхньою логікою, і надає структурі Думенка особливої ваги.
За вісім років існування ПЦУ ми жодного разу не чули від її глави, що Константинопольський Патріарх не здатний помилятися.
Виходить, найдавніша Церква Єрусалима – не джерело істини і взагалі помиляється, бо не бажає визнавати ПЦУ. А предстоятель Константинопольської Церкви, що виникла в IV столітті, – «приклад свідчення істини», і про те, що він теж здатний помилятися, ми не чуємо ні слова.
Така ось екклезіологія.
