Чому священник-батько «намісника Лаври ПЦУ» так і не пішов до ПЦУ?
Ми знаємо, що отець Михаїл Лотиш із дружиною дуже тяжко переживали падіння сина. І, звісно, не розглядали можливості переходу до ПЦУ
21 жовтня на 78-му році життя відійшов до Господа багаторічний настоятель Петропавлівського храму УПЦ села Богодухівка Черкаської області протоієрей Михаїл Лотиш. Його відспівування очолив вікарій Черкаської єпархії архієпископ Золотоніський Іоанн.
Отець Михаїл до кінця днів був благочестивим і відданим Церкві священником. Про це написав і його син. За його словами, отець Михаїл «присвятив своє життя служінню Богу і людям».
«Він сіяв слово Боже в серцях людських, навчав віри, ділився духовною мудрістю, підтримував добрим словом і намагався вести людей до Господа. Ми віримо, що зерна добра, посіяні ним упродовж життя, продовжуватимуть проростати в душах тих, кого він навчав, кому допомагав і кого любив», – написав син священника.
І це, безумовно, щирі й правдиві слова. Ось тільки той, хто їх написав, іще недавно говорив про батька й інших священників УПЦ зовсім інше.
Наприклад:
«Ми повинні розуміти, що з 2018 року, коли відбувся об'єднавчий Собор, усі дії на території України представників Московського патріархату неканонічні. Як би вони не кричали, як би не били себе в груди, що вони не є Московським патріархатом, але ми всі бачимо. І щодня є результати прояву цих колаборантів, які, на превеликий жаль, співпрацюють з агресором <…> Це люди, які зовсім не вболівають за свій народ. Хоча прикриваються, що вони допомагають нашим захисникам, захисницям. Навіть сказав би, що одна рука допомагає, а інша вбиває».
Виходить, о. Михаїл Лотиш однією рукою сіяв в українцях зерна добра, а іншою – допомагав їх убивати. Був колаборантом і московським попом, але водночас «присвятив своє життя служінню Богу і людям».
Ви, напевно, здогадалися, що сина спочилого священника звуть Авраамій Лотиш. Він єдиний із братії Києво-Печерської лаври, хто зрадив Церкву й пішов до ПЦУ. За це отримав титул «єпископа» та посаду «намісника Лаври». Щоправда, ненадовго: Думенко звільнив його за надмірну самостійність і тісні контакти з владою.
Ми знаємо, що отець Михаїл Лотиш із дружиною дуже тяжко переживали падіння сина. І, звісно, не розглядали можливості переходу до ПЦУ.
Моралі в цій історії не буде, вона й так для всіх очевидна. Напевно, о. Михаїл ревно молився про вразумлення свого нещасного сина. Побажаймо, щоб його молитви принесли плоди.
