22 березня Церква шанує святих 40 мучеників, у Севастійському озері замучених

У 313 році святий Костянтин Великий видав указ, згідно з яким християнам давалася свобода віросповідання, і вони зрівнювалися в правах із язичниками. Але його співправитель Лікіній був переконаним язичником і в своїй частині імперії вирішив викорінити християнство, що поширилося там.
Лікіній готувався до війни проти Костянтина і, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо.

У той час у вірменському місті Севастії одним із воєначальників був Агріколай, ревний прихильник язичництва. Він керував дружиною з сорока каппадокійців, хоробрих воїнів, котрі вийшли переможцями з багатьох битв. Всі вони були християнами.

Коли воїни відмовилися принести жертву язичницьким богам, Агріколай кинув їх до в'язниці. Воїни ревно молилися і одного разу вночі почули голос: "А хто претерпить до кінця, той спасеться".

Наступного ранку воїнів знову привели до Агріколая. На цей раз язичник пустив у хід лестощі. Він став вихваляти їх мужність, молодість і силу й знову запропонував їм відректися від Христа і тим здобути собі прихильність самого імператора. Знову почувши відмову, Агріколай велів закувати воїнів. Однак старший з них, Кіріон, сказав: "Імператор не давав тобі права заковувати нас у кайдани". Агріколай зніяковів і наказав відвести воїнів в темницю без оков.

Через сім днів до Севастії прибув знатний сановник Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: "Візьми не тільки наше військове звання, а й життя наші, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога". Тоді Лісій велів побити святих мучеників камінням. Але камені летіли повз ціль; один, кинутий Лісієм, потрапив у обличчя Агріколая. Мучителі зрозуміли, що святих захищає якась невидима сила. У в'язниці воїни провели ніч у молитві і знову почули голос Господа, Який утішав їх: "Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. Дерзайте і не бійтеся, бо здобудете вінці нетлінні".

Наступного дня суд перед мучителем і допит повторилися, воїни ж залишилися непохитними.
Стояла зима, був сильний мороз. Святих воїнів роздягли, повели до озера, що знаходилося недалеко від міста, і залишили на льоду під вартою на всю ніч. Щоб зломити волю мучеників, неподалік на березі розтопили лазню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один із воїнів не витримав і помчав до лазні, але як тільки він переступив поріг, як упав замертво. О третій годині ночі Господь послав розраду мученикам: зненацька все осяялось, лід розтанув, і вода в озері стала теплою. Всі стражники дрімали, не спав тільки один по імені Аглаій. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з'явився сяючий вінець. Аглаій нарахував тридцять дев'ять вінців і зрозумів, що воїн-відступник утратив свій. Тоді Аглаій розбудив інших стражників, скинув із себе одяг і сказав їм: "І я — християнин!" — і приєднався до мучеників. Стоячи у воді, він молився: "Господи Боже, я вірую в Тебе, в Якого ці воїни вірують. Приєднай і мене до них, нехай сподоблюся постраждати з Твоїми рабами".

На ранок мучителі з подивом побачили, що мученики живі, а їх стражник Аглаій разом із ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм гомілки. Під час цієї болісної страти мати наймолодшого з воїнів, Мелітона, переконувала сина не боятися і терпіти все до кінця. Тіла мучеників поклали на колісниці і повезли на спалення. Юний Мелітон іще дихав і його залишили лежати на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла його слідом за колісницею. Коли Мелітон віддав Богу душу, мати поклала його на колісницю поряд із тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на багатті, а обвуглені кістки кинуті в воду, щоб християн не зібрали їх.

Через три дні мученики з'явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і повеліли йому поховати їх останки. Єпископ із декількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх.