Чому в ієрархії ПЦУ немає сану: що кажуть Помісні Церкви
Предстоятель ПЦУ відмовляється вирішувати проблему недійсності своїх висвячень. Але про неї говорять майже всі Помісні Церкви – навіть ті, що визнали ПЦУ.
Голова ПЦУ Сергій Думенко знову торкнувся теми легітимності хіротоній своєї структури. Відповідаючи в нещодавньому інтерв'ю на запитання про діалог з УПЦ та проблему недійсності висвячень ПЦУ, він заявив: «Ми цього ніколи не приймемо, тому що ми боролися і будемо боротися до кінця».
В Українській Православній Церкві справді зазначали, що для рівноправного діалогу ПЦУ, окрім припинення захоплень та усвідомлення недоліків свого канонічного статусу, має вирішити проблему відсутності сану у своїх представників.
Собор у Феофанії у своїх рішеннях постановив: «Вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, цілком очевидно, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадкоємності її єпископів».
Думенко намагається видати ці слова за ультиматум і елемент «війни» – звідси й обіцянка «боротися до кінця». Проте Собор УПЦ нічого не перебільшив: для більшості Помісних Церков відсутність сану в ПЦУ справді «цілком очевидна». Відтоді минуло вже 4,5 року, але нічого не змінилося.
Адже в Константинопольському Патріархаті за минулий час так і не змогли чітко пояснити, звідки в ПЦУ з'явилися канонічні хіротонії.
Річ у тім, що Філарет Денисенко, який їх звершував, з 1992 року був позбавлений сану, а з 1997 року підданий анафемі. Сам Філарет у 2019 році говорив про це так: «Якщо Вселенський патріарх зняв з мене анафему у 2018 році, до 2018 року я був під анафемою чи ні? Якщо я був під анафемою, то це означає, що всі ці єпископи (ПЦУ, – ред.) недійсні. І Епіфаній не лише не є митрополитом – він навіть не священник. Якщо Вселенський патріарх зняв з мене анафему у 2018 році, то весь єпископат – недійсний!»
І тут виникає запитання: то була анафема чи ні?
Існують два листи Патріарха Варфоломія до Патріарха Руської Церкви Алексія щодо особи Філарета.
У листі від 26 серпня 1992 року Патріарх Варфоломій пише: «У відповідь на відповідні телеграму та лист Вашого вельми возлюбленого нами і високошановного Блаженства щодо проблеми, що виникла в братній Вам Святійшій Руській Церкві, яка спонукала її Священний Синод приступити, з відомих йому причин, до зміщення Митрополита Київського кир Філарета, донедавна одного з первенствуючих членів цього Синоду, бажаємо по-братньому повідомити Вашій Любові, що наша Свята Христова Велика Церква, цілковито визнаючи виняткову компетенцію очолюваної Вами Святійшої Руської Церкви в цьому питанні, приймає соборно ухвалені щодо згаданої особи рішення».
У листі від 7 квітня 1997 року Патріарх пише: «Отримавши лист Вашого вельми улюбленого нами та високошанованого Блаженства від 6 березня цього року, вих. № 749, ми з належною увагою прочитали його на засіданні оточуючого нас Святого і Священного Синоду. У ньому Ви повідомляєте нашій Святішій Церкві канонічне рішення очолюваного Вами Священного Синоду про накладення покарання анафеми на Філарета (Михайла Денисенка) і Гліба Якуніна, а також про позбавлення священного сану та зведення в чин мирян Валентина Русанцова, Адріана Старіни та Іоасафа Шибаєва. Прийнявши до відома вищезазначене рішення, ми повідомили про нього Ієрархію нашого Вселенського Престолу та закликали її відтепер не мати жодного церковного спілкування зі згаданими особами».
Як бачимо, Константинопольський Патріархат повністю визнавав і позбавлення сану Філарета, і накладену на нього анафему. Можна сперечатися про те, законно чи незаконно Константинополь зняв з Філарета анафему. Але те, що з 1997 по 2018 рік він був відлучений від Церкви, сумніву не підлягає.
І тут саме час згадати слова самого Філарета: «Якщо я був під анафемою, то це означає, що всі ці єпископи (ПЦУ, – ред.) недійсні. І Епіфаній <…> навіть не священник».
І, як не парадоксально, з логікою Філарета згодна ціла низка Помісних Церков.
Албанська Церква
Нині спочилий Предстоятель Албанської Церкви Архієпископ Анастасій писав Патріарху Варфоломію: «Увесь той час, поки пан Філарет був позбавлений сану й анафематствуваний, він звершував неканонічні чинопослідування, які не були дійсними Таїнствами. Всеправославно визнається як основний екклезіологічний принцип, що хіротонії єретиків і розкольників, а особливо – позбавлених сану та відлучених, як "таїнства", звершені поза Церквою, недійсні. Цей основний принцип нерозривно пов'язаний із Православним вченням про Святого Духа і становить непохитну основу апостольського наступництва православних єпископів. Ми переконані, що цим принципом нехтувати неприпустимо».
Про «хіротонії в диякона, священника і, нарешті, в єпископа» Сергія Думенка Архієпископ Анастасій пише: «Ми запитуємо себе: якою мірою звершені паном Філаретом хіротонії, в той час як він був позбавлений сану й анафематствуваний, отримали заднім числом без канонічної хіротонії дійсність у Святому Дусі та істинну печать апостольського преємства? <…> Ми насилу розуміємо, яким чином недійсне і порожнє "за ікономією" стає духоносним, яким чином дії, що становили явну хулу на Святого Духа <…> визнаються заднім числом "за ікономією"».
Польська Церква
І єпископат, і Предстоятель Польської Церкви Митрополит Савва з моменту виникнення ПЦУ послідовно говорять, що в цій структурі немає канонічних хіротоній.
«Філарета було позбавлено рукоположення, і він не має права дарувати його іншим. Ми маємо на увазі неканонічність рукоположення Епіфанія, глави цієї нової української церкви, – сказав польський Предстоятель у 2022 році. – Епіфанія було "рукоположено" колишнім митрополитом Філаретом, позбавленим архієрейської хіротонії, тобто формально мирянином».
Митрополит Савва підкреслив, що Польська Церква не визнає філаретівських «рукоположень». Він нагадав, що такої самої позиції не так давно дотримувався й Патріарх Варфоломій.
«Константинопольський патріарх Варфоломій упродовж 22 років визнавав рішення Московського Патріархату позбавити його рукоположення та скинути митрополита Філарета до стану мирянина, як розкольника Церкви. Але втрутилися різні сили: хтось прагнув переконати патріарха Варфоломія надати автокефалію Українській Церкві під керівництвом Епіфанія», – сказав Митрополит Савва.
Польський Предстоятель зазначає, що «усі Православні Церкви, зокрема й наша, визнають, що Філарета було позбавлено рукоположення і він не має права дарувати його іншим».
На думку Польського Митрополита, вихід для Думенка один – канонічне рукоположення. Лише в такому разі можна буде говорити про законний статус ієрархії ПЦУ: «Тоді це може бути частина українського духовенства».
Болгарська Церква
Болгарський Патріарх Даниїл, ще будучи митрополитом Відинським, опублікував у 2019 році Звернення до Предстоятелів Помісних Церков щодо проблеми ПЦУ. У ньому, зокрема, сказано: «У ході триваючого висловлення думок різними православними ієрархами та богословами, включно з обміном листами деяких предстоятелів з патріархом Варфоломієм, було висловлено дуже серйозні побоювання. Одне з таких визначених побоювань – це серйозне й спірне питання про неканонічний статус "ієрархії" церковної структури, для якої було видано Томос».
Уже ставши Патріархом, Даниїл так само говорить про «значні канонічні перешкоди» для визнання ПЦУ.
Кіпрська Церква
У заяві Синоду Кіпрської Церкви, зробленій у лютому 2019 року з приводу утворення ПЦУ, сказано: «Дворічний досвід Кіпрської Церкви, і всієї Православної Церкви загалом, дає нам підстави сумніватися в можливості узаконення "заднім числом" тих хіротоній, які були звершені забороненими, відлученими й анафематствованими єпископами. Заборону, відлучення й анафему окремих осіб, які стали ініціаторами української кризи, визнали всі православні. Право апеляції, коли вона подається, повинно мати певні обмеження щодо термінів її подання [за цими правами] та її розгляду».
Румунська Церква
У лютому 2019 року свою заяву щодо ПЦУ зробив і Румунський Патріархат. Синод цієї Церкви заявив, що проситиме Вселенський Патріархат прояснити проблему неканонічних ієрархів і священників, які належали до «Київського патріархату». Відтоді минуло майже 8 років, але Румунська Церква ПЦУ так і не визнала. Таким чином, можна зробити висновок, що пояснення Фанара Бухарест не задовольнили.
У заяві Румунського Патріархату за липень 2025 року сказано, що щодо ПЦУ актуальною залишається позиція, викладена Синодом Румунської Церкви від 21 лютого 2019 року, де, зокрема, йшлося: «Упродовж майже 30 років не була вирішена проблема розколу в Україні й не було звернення до загальноправославного посередництва, як це було зроблено у випадку розколу в Болгарії».
Елладська Церква
Як і Кіпрська, Елладська Церква визнала ПЦУ під тиском. Але і в одній, і в іншій є архієреї, які майже через 8 років після створення цієї структури говорять про відсутність у ній канонічних хіротоній.
У вересні 2026 року митрополит Кітірський і Антікітірський Серафим заявив, що не визнає Епіфанія Думенка канонічним архієреєм і главою ПЦУ через канонічну недійсність його хіротонії.
Грецький митрополит вказав на фундаментальну канонічну проблему: Епіфаній Думенко отримав «рукоположення» від Філарета Денисенка в період, коли той перебував під позбавленням священного сану. Також він розкритикував визнання ПЦУ Елладською Церквою у 2019 році. За його словами, на засіданні Синоду лунали різні думки щодо ПЦУ, проте жодного голосування – ні таємного, ні шляхом підняття рук – проведено не було. Архієрей наголосив, що ухвалення рішення про визнання ПЦУ вимагало офіційного голосування, і відкинув твердження про схвалення української автокефалії шляхом «викрикування» думок.
Інший грецький митрополит, Серафим Пірейський, вказав, що «"Об'єднавчий собор" є недійсним, тому що в ньому брали участь люди, які не мають священного сану, а тому недійсним є і надання статусу автокефалії цій канонічно неіснуючій "церковній" структурі».
Сербська Церква
28 лютого 2019 року Синод Сербської Церкви опублікував обширну заяву щодо ПЦУ, в якій є пункт, що стосується і «хіротоній» цієї структури:
«Сербська Церква не визнає розкольницький єпископат як православний єпископат, а розкольницьке духовенство як православне духовенство, оскільки ті, що належать до крила Денисенка, отримали "існування" від позбавленого сану, відлученого від Церкви й такого, що перебуває під анафемою архієрея (факт, який і сам Патріарх Варфоломій офіційно визнавав свого часу), а ті, що належать до угруповання Малетича, позбавлені апостольської спадкоємності та священства взагалі.
Жодним документом, жодним, як кажуть, розчерком пера неможливо перетворити те, що було, на те, чого не було, і неіснуюче – на існуюче. Отже,
Сербська Церква не визнає, що пан або громадянин Думенко (Епіфаній) є навіть архієреєм, а тим паче предстоятелем автокефальної Церкви
(цю останню посаду за ним не визнає навіть його "духовний батько" пан або громадянин Денисенко, "дійсний предстоятель", до того ж довічний "патріарх")».
Відтоді в Сербській Церкві змінився Патріарх, але позиція щодо наявності (точніше, відсутності) сану в членів ПЦУ не змінилася. І Предстоятель, і ієрархи цієї Церкви зробили безліч заяв, які лише підтверджують формулювання Синоду від лютого 2019 року.
Македонська Церква – Охридська Архієпископія
У березні 2023 року Синод єпископів Македонської Церкви ухвалив рішення не співслужити з «ієрархією» ПЦУ до остаточного врегулювання проблеми її статусу на рівні всього світового Православ'я.
Соборно в Македонській Церкві – Охридській Архієпископії щодо проблеми хіротоній ПЦУ не висловлювалися, але існують заяви окремих архієреїв.
Зокрема, митрополит Крушевський і Демірхісарський Іоанн заявив про ПЦУ: «Для того, щоб хтось став дияконом, я маю звершити рукопокладення, тобто диякон повинен отримати апостольське спадкоємство від того, хто його вже має. Ця група в українській церкві не отримала апостольського спадкоємства».
Синоди Єрусалимської, Грузинської, Антіохійської, Чехословацької Церков публічно щодо проблеми відсутності хіротоній ПЦУ не висловлювалися. Але сам факт того, що вони майже 8 років не визнають цю структуру, говорить сам за себе.
Висновки
Від моменту виникнення ПЦУ минуло досить багато часу. За ці роки ПЦУ значно зміцніла всередині України. Заручившись підтримкою влади, представники цієї структури силою захопили майже 2000 храмів Української Православної Церкви.
Але жодні «успіхи» не здатні усунути вади, закладені при самому створенні ПЦУ. Головна з них – відсутність канонічних хіротоній. І це не просто спроба УПЦ вколоти думенківців: так чи інакше про цю проблему говорять майже всі Православні Церкви, навіть ті, що визнали ПЦУ.
А це означає, що мова тут іде не просто про елемент «церковних війн». Проблема лежить набагато глибше: чи є релігійні заходи ПЦУ церковними таїнствами чи ні. Поки що Патріарх Варфоломій, попри жодні заперечення, залізною рукою намагається змусити Православний світ визнати ПЦУ та вступити з нею в спілкування. Але Патріарху вже 86 років. Цілком можливо, що наступний Константинопольський патріарх матиме на «українську проблему» зовсім інший погляд.
Ну а остаточно ця проблема має бути вирішена на всеправославному рівні. І рано чи пізно це обов'язково станеться.
